Тіара Дуо таблетки вкриті плівковою оболонкою 160мг/12.5мг №84(14х6) (109665)

ПрАТ "Фармацевтична фірма "Дарниця"

Україна

Діючі речовини: 1 таблетка містить: валсартану 80 мг, гідрохлортіазиду 12,5 мг або валсартану 160 мг, гідрохлортіазиду 12,5 мг, або валсартану 160 мг, гідрохлортіазиду 25 мг;

Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, опадрай II 85F рожевий - для таблеток по 80/12,5 мг та 160/25 мг; опадрай II 85F білий - для таблеток по 160/12,5 мг.

По 14 таблеток у 1 блістері; по 6 блістерів у 1 упаковці.

Пігулки, покриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:

«Тіара Дуо» 80/12,5 мг: таблетки круглої форми, вкриті оболонкою рожевого кольору, з двоопуклою поверхнею;

«Тіара Дуо» 160/12,5 мг: таблетки круглої форми, вкриті оболонкою білого або майже білого кольору, з двоопуклою поверхнею;

«Тіара Дуо» 160/25 мг: таблетки круглої форми, вкриті оболонкою рожевого кольору, з двоопуклою поверхнею.

ГІДРОХЛОРОТІАЗИД, ВАЛСАРТАН

Активним гормоном ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) є ангіотензин II, що утворюється з ангіотензину I за участю ангіотензин-перетворюючого ферменту (АПФ). Ангіотензин II зв'язується зі специфічними рецепторами, які розташовані на клітинних мембранах у різних тканинах. Він має широкий спектр фізіологічних ефектів, включаючи як безпосередню, так і опосередковану участь у регулюванні артеріального тиску. Будучи потужною судинозвужувальною речовиною, ангіотензин II має пряму вазопресорну дію. Крім того, він сприяє затримці натрію та стимулює секрецію альдостерону.

Валсартан є активним та специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину II, призначений для прийому внутрішньо. Він діє вибірково на рецептори підтипу АТ 1 які відповідальні за ефекти ангіотензину II. Збільшені рівні ангіотензину II внаслідок блокади АТ 1 -рецепторів валсартаном можуть стимулювати вільні АТ 2 -рецептори, що врівноважує ефект АТ 1 -рецепторів. Валсартан не має будь-якої часткової активності агоніста щодо АТ 1 -рецепторів і має набагато більшу (приблизно в 20000 разів) спорідненість з АТ 1 -рецепторами, ніж з АТ 2-рецепторами. Валсартан не інгібує АПФ, відомий також під назвою кініназ II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і руйнує брадикінін.

Не спостерігається жодних побічних ефектів, зумовлених брадикініном. У клінічних дослідженнях, де валсартан порівнювали з інгібітором АПФ, частота розвитку сухого кашлю була значно меншою (Р<0,05) у пацієнтів, які приймали валсартан, ніж у пацієнтів, які приймали інгібітор АПФ (2,6% порівняно з 7,9%). відповідно).

У пацієнтів, які раніше лікувалися інгібіторами АПФ, розвивався сухий кашель, при лікуванні валсартаном це ускладнення було відзначено у 19,5% випадків, а при лікуванні тіазидним діуретиком - у 19% випадків, тоді як у групі хворих, які отримували лікування інгібітором АПФ. , кашель спостерігався у 68,5% випадків (Р<0,05). Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, які, як відомо, відіграють важливу роль у регуляції функцій серцево-судинної системи.

Призначення лікарського засобу пацієнтам із гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску, не впливаючи при цьому на частоту пульсу.

Більшість пацієнтів після призначення внутрішнього застосування разової дози лікарського засобу початок антигіпертензивної активності відзначається не більше 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається не більше 4-6 годин. Антигіпертензивний ефект зберігається понад 24 години після прийому разової дози. При регулярному застосуванні лікарського засобу максимальний терапевтичний ефект досягається протягом 2-4 тижнів і підтримується на досягнутому рівні в ході тривалої терапії. Комбінація з гідрохлортіазидом ефективно знижує артеріальний тиск. Точкою дії тіазидних діуретиків є кірковий відділ дистальних звивистих ниркових канальців, де розташовані рецептори, мають високу чутливість до дії діуретиків, і де відбувається придушення транспортування іонів Na і Cl.+ Cl - , що очевидно, відбувається за рахунок конкуренції за місця транспортування Cl - .

В результаті цього екскреція іонів натрію та хлору збільшується приблизно однаковою мірою. Внаслідок діуретичної дії спостерігається зменшення об'єму циркулюючої плазми, внаслідок чого підвищується активність реніну, секреція альдостерону, виведення із сечею калію та, отже, зниження концентрації калію у сироватці крові. Взаємозв'язок між реніном та альдостероном опосередковується ангіотензином II, тому призначення антагоніста рецепторів ангіотензину II зменшить втрати калію, пов'язані із застосуванням тіазидного діуретика.

Валсартан. Після прийому лікарського засобу внутрішньо всмоктування валсартану та гідрохлортіазиду відбувається швидко, проте ступінь всмоктування варіює у широких межах. Середня величина біодоступності препарату "Тіара Дуо" становить 23%. Фармакокінетична крива валсартану має низхідний мультиекспоненційний характер (t 1 / 2 ? < 1 год і t 1 / 2? майже 9 годин). У діапазоні дози кінетика валсартана має лінійний характер. При повторному застосуванні лікарського засобу змін кінетичних показників не наголошувалося. При прийомі лікарського засобу раз на день кумуляція незначна. Концентрації лікарського засобу у плазмі крові у жінок та чоловіків були однакові. Валсартан значною мірою зв'язується з білками плазми (94-97%), переважно з альбуміном. Об'єм розподілу в період рівноважного стану низький (близько 17 л). Порівняно з печінковим кровотоком (близько 30 л/год), плазмовий кліренс валсартану відбувається відносно повільно (близько 2 л/год). Кількість валсартану, що виводиться з калом, становить 70% (від величини, прийнятої внутрішньо дози), а майже 30% виводиться із сечею, переважно у незміненому вигляді. При призначенні валсартану з їжею площа під кривою «концентрація-час» (AUC) зменшується на 48%, хоча, починаючи приблизно після 8 годин після прийому лікарського засобу, концентрація лікарського засобу в плазмі як у разі прийому його натще, так і у разі прийому з їжею однакові. Зменшення площі під кривою «концентрація-час» не супроводжується значним зниженням терапевтичного ефекту.

Гідрохлортіазид. Всмоктування гідрохлортіазиду після прийому внутрішньо відбувається швидко (t max - приблизно 2 години). Фармакокінетика лікарського засобу у фазах розподілу та виведення описується в цілому біекспоненційною низхідною кривою; період напіввиведення кінцевої фази становить 6-15 годин. У терапевтичному діапазоні доз середня величина площі під кривою концентрація-час (AUC) зростає прямо пропорційно збільшеній дозі. При повторних призначеннях фармакокінетика гідрохлортіазиду не змінюється; при призначенні один раз на добу, кумуляція незначна. Абсолютна біодоступність гідрохлортіазиду при пероральному прийомі становить 60-80%. Виводиться із сечею понад 95% дози у незміненому вигляді та близько 4% - у вигляді гідролізату - 2-аміно-4-хлор-m-бензенедисульфонаміду.

При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду з їжею відзначалося як підвищення, так і зниження його системної біодоступності порівняно з відповідним показником прийому натще. Діапазон цих змін є незначним і не має клінічної значущості. Валсартан/гідрохлортіазид.При одночасному застосуванні з валсартаном системна біодоступність гідрохлортіазиду зменшується приблизно на 30%. Одночасне призначення гідрохлортіазиду, зі свого боку, не суттєво впливає на кінетику валсартану. Однак ця взаємодія не впливає на ефективність комбінованого застосування валсартану та гідрохлортіазиду. У контрольованих клінічних дослідженнях було виявлено виразний антигіпертензивний ефект цієї комбінації, який перевищував ефект кожного з компонентів окремо, а також ефект плацебо.

Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів.

Пацієнти похилого віку. У деяких пацієнтів похилого віку системний вплив валсартану був дещо більш виражений, ніж у пацієнтів молодого віку, однак він не був клінічно значущим. Обмежені дані дозволяють припустити, що у пацієнтів похилого віку як здорових, так і тих, які страждають на артеріальну гіпертензію, системний кліренс гідрохлортіазиду нижчий, ніж у здорових добровольців.

Пацієнти із порушенням функції нирок. Пацієнтам з кліренсом креатиніну 30-70 мл/хвилину корекція дози не потрібна.

Немає даних про застосування препарату «Тіара Дуо» пацієнтам з вираженими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі. Валсартан має високий рівень зв'язування з білками плазми і не виводиться при гемодіалізі; гідрохлортіазид, навпаки, виводиться із організму при гемодіалізі.

Виведення гідрохлортіазиду нирками відбувається шляхом пасивної фільтрації та активної секреції у просвіт ниркових канальців. Стан функції нирок відіграє велику роль у фармакокінетиці гідрохлортіазиду, що і зрозуміло з огляду на те, що цей лікарський засіб виводиться нирками.

Порушення функції печінки. Системна дія валсартану у пацієнтів зі слабко вираженими (n = 6) та помірно вираженими (n = 5) порушеннями функції печінки була в 2 рази більша, ніж у здорових добровольців. Даних щодо застосування валсартану пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки немає. Захворювання печінки істотно не впливають на фармакокінетику гідрохлортіазиду, тому зниження його дози не потрібно.

Есенційна артеріальна гіпертензія у пацієнтів, тиск крові яких відповідно не регулюється монотерапією.

Підвищена чутливість до компонентів препарату «Тіара Дуо» або до інших похідних сульфонамідів.

Тяжкі порушення функції печінки, цироз печінки та холестаз.

Анурія, тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хвилину).

Рефрактерна гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія, симптоматична гіперурикемія.

Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину (АРА), включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ (АПФ) з аліскіреном пацієнтам з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (СКФ < 60 мл/хвилину/1,73 м 2 ) .

Вагітні або жінки, які планують завагітніти (дивіться «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Взаємодії, пов'язані як з валсартаном, так і гідрохлортіазидом.

Одночасне застосування не рекомендується.

Літій.

Зворотне підвищення концентрації літію в плазмі та прояв токсичності були зареєстровані при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та тіазидів, у тому числі гідрохлортіазиду. У зв'язку з відсутністю досвіду одночасного застосування валсартану та літію така комбінація не рекомендується. У разі необхідності застосування такої комбінації рекомендується проводити ретельний моніторинг рівня літію у плазмі.

Одночасне застосування, яке потребує обережності.

Інші антигіпертензивні лікарські засоби.

«Тіара Дуо» може посилювати дію інших лікарських засобів з антигіпертензивними властивостями (наприклад, гуанетидин, метилдопи, вазодилататори, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину, бета-блокатори, блокатори кальцієвих каналів та інгібіторів зворотного захоплення дофами).

Пресорні аміни (наприклад, норадреналін, адреналін).

Можлива знижена реакція на аміни пресорні, яка не є достатньою, щоб виключити їх використання.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилову кислоту > 3 г/добу та неселективні НПЗЗ.

Нестероїдні протизапальні засоби можуть послаблювати антигіпертензивний ефект як антагоністів ангіотензину II, так і гідрохлортіазиду при одночасному застосуванні. Крім того, одночасний прийом препарату «Тіара Дуо» та НПЗЗ може призвести до погіршення функції нирок та рівня калію в плазмі крові. Таким чином, рекомендується контроль функції нирок на початку лікування та адекватна гідратація пацієнта.

Взаємодії, пов'язані з валсартаном.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) АРА, інгібіторами АПФ або аліскіреном.

У разі одночасного застосування АРА, включаючи валсартан, з іншими засобами, які блокують РААС, такими як інгібітори АПФ або аліскірен, збільшується кількість випадків гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та дисфункції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно з монотерапією. Не рекомендується подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) із застосуванням інгібіторів АПФ, АРА або аліскірену. Якщо терапія подвійною блокадою ренін-ангіотензинальдостеронової системи вважається абсолютно необхідною, її слід проводити лише під наглядом фахівця та за умови ретельного моніторингу функції нирок, рівня електролітів та показників артеріального тиску. Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину (АРА), включаючи валсартан,

Одночасне застосування не рекомендується.

Калійзберігаючі діуретики, харчові добавки, що містять калій, сольові лікарські засоби для замісної терапії, що містять калій та інші речовини, які можуть підвищувати рівень калію.

За необхідності застосування лікарського засобу, що впливає на рівень калію в комбінації з валсартаном, рекомендується моніторинг рівня калію у плазмі.

Транспортери.

Отримані in vitro дані показують, що валсартан є субстратом транспортера печінкового поглинання ОАТР1В1/ОАТР1В3 та ефлюксного печінкового транспортера MRP2. Клінічне значення цих даних остаточно не з'ясовано. Одночасне застосування інгібіторів транспортера поглинання (наприклад, рифампіну циклоспорину) або транспортерів ефлюксу (наприклад ритонавіру) може призводити до підвищення системної експозиції валсартану. Починаючи або закінчуючи одночасне лікування такими лікарськими засобами, рекомендується виявляти необхідну обережність.

Відсутність взаємодії.

У дослідженнях лікарської взаємодії валсартану не було зазначено клінічно значимих взаємодій валсартану та будь-якого з таких препаратів: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амлодипін, глібенкламід. Дігоксин та індометацин можуть взаємодіяти з гідрохлортіазидним компонентом препарату «Тіара Дуо» (дивіться взаємодії, пов'язані з гідрохлортіазидом).

Взаємодії, пов'язані з гідрохлортіазидом.

Одночасне застосування, що потребує обережності.

Лікарські засоби, застосування яких пов'язане зі втратою калію та гіпокаліємією Гіпокаліємічний ефект гідрохлортіазиду може посилюватися при одночасному застосуванні калійуретичних діуретиків, кортикостероїдів, проносних засобів, АКТГ, амфотерицину, карбеноксолону, пеніциліну G, саліцової кислоти.

Якщо є необхідність призначення цих лікарських засобів з комбінацією гідрохлортіазиду і валсартану, рекомендується проводити моніторинг рівня калію в плазмі.

Лікарські засоби, здатні індукувати шлуночкову тахікардію типу «пірует».

Враховуючи ризик гіпокаліємії, гідрохлортіазид слід обережно застосовувати одночасно з лікарськими засобами, які можуть індукувати шлуночкову тахікардію типу «пірует», зокрема, антиаритмічними засобами ІІа та ІІІ класу, а також з деякими антипсихотичними засобами.

Лікарські засоби, що впливають на рівень натрію у сироватці крові.

Гіпонатріємічний ефект діуретиків може посилюватись у разі одночасного прийому таких лікарських засобів як антидепресанти, антипсихотичні засоби, протиепілептичні препарати тощо. У разі тривалого застосування цих лікарських засобів рекомендується обережність.

Лікарські засоби, які можуть спричинити двонаправлену тахікардію (torsades de pointes).

Антиаритмічні препарати Ia класу (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід).

Антиаритмічні препарати ІІІ класу (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід).

Деякі нейролептики (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозід, галоперидол, дроперидол).

Інші (наприклад беприділ, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин внутрішньовенно, галофантрин, кетансерин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкамін внутрішньовенно) у зв'язку з ризиком розвитку гіпокаліємії гідрохлортіазид слід застосовувати з обережністю одночасно з лікарськими засобами. двоспрямовану тахікардію ( torsades de pointes ).

Глікозиди наперстянки.

Індукована тіазидами гіпокаліємія або гіпомагніємія може виникнути як небажаний ефект, що сприяє розвитку серцевої аритмії, індукованої препаратами наперстянки.

Солі кальцію та вітамін D.

Застосування тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлортіазид, одночасно з вітаміном D або солі кальцію може сприяти підвищенню рівня кальцію в плазмі крові. Одночасне застосування тіазидних діуретиків із солями кальцію може спричинити гіперкальціємію у пацієнтів, схильних до гіперкальціємії (наприклад, пацієнтів з гіперпаратиреозом, злоякісними новоутвореннями або вітамін D-опосередкованими станами), за рахунок посилення канальцевої реабсорбції кальцію.

Антидіабетичні засоби (пероральні лікарські засоби та інсулін).

Лікування тіазидами може впливати на толерантність до глюкози. Корекція дози антидіабетичного лікарського засобу може бути необхідною.

Слід обережно використовувати метформін через ризик лактацидозу, індукованого можливою функціональною нирковою недостатністю, пов'язаною з гідрохлортіазидом.

Бета-блокатори та діазоксид.

Одночасне використання тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлортіазид, з бета-блокаторами може підвищувати ризик гіперглікемії. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлортіазид, можуть посилити гіперглікемічний ефект діазоксиду.

Лікарські засоби, що застосовуються при лікуванні подагри (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол).

Може виникнути необхідність корекції дози лікарських засобів, що сприяють виведенню сечової кислоти, оскільки гідрохлортіазид може підвищувати рівень сечової кислоти у плазмі. Може виникнути необхідність збільшення дози пробенециду чи сульфінпіразону. Одночасне застосування тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлортіазид, може збільшити частоту реакцій гіперчутливості до алопуринолу.

Антихолінергічні засоби (наприклад, атропін, біпериден).

Біодоступність тіазидних діуретиків може бути збільшена антихолінергічними засобами, ймовірно, через зниження моторики шлунково-кишкового тракту та швидкість спорожнення шлунка. Навпаки, очікується, що прокінетичні лікарські засоби, такі як цизаприд, можуть знижувати біодоступність діуретиків тіазидного типу.

Амантадин.

Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, можуть збільшити ризик побічних ефектів, спричинених амантадином.

Іонообмінні смоли.

Абсорбція тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлортіазиду, знижується під впливом колестираміну або колестиполу. Це може призвести до субтерапевтичних ефектів тіазидних діуретиків. Однак зміщення в часі прийому гідрохлортіазиду та смоли таким чином, щоб гідрохлортіазид приймати не менше ніж за 4 години до або через 4-6 годин після прийому смоли, може звести до мінімуму ризик взаємодії.

Цитотоксичні засоби (наприклад, циклофосфамід, метотрексат).

Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, можуть зменшувати ниркову екскрецію цитотоксичних засобів та посилювати їх мієлосупресивні ефекти.

Недеполяризуючі релаксанти кістякових м'язів (наприклад, тубокурарин).

Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, посилюють дію таких релаксантів кістякових м'язів, як похідні кураре.

Циклоспорин.

Одночасне призначення з циклоспорином може збільшувати ризик гіперурикемії та ускладнень, подібних до подагри.

Алкоголь, анестетики та седативні лікарські засоби.

У разі одночасного застосування тіазидних діуретиків з препаратами, які також можуть знижувати артеріальний тиск (наприклад, за рахунок зниження активності симпатичної центральної нервової системи або прямої судинорозширюючої дії), можливе потенціювання ортостатичної гіпотензії.

Метилдопа.

Отримано окремі повідомлення про гемолітичну анемію у пацієнтів, яким призначають одночасне лікування метилдопою та гідрохлортіазидом.

Карбамазепін.

У пацієнтів, які отримують гідрохлортіазид одночасно з карбамазепіном, може розвинутись гіпонатріємія. Таким пацієнтам слід повідомити про можливість гіпонатріємічної реакції та спостерігати належним чином.

Контрастні речовини, що містять йод.

У разі викликаної діуретиком дегідратації існує підвищений ризик розвитку ниркової недостатності, особливо при високих дозах препарату, що містить йод. Слід провести адекватне поповнення втрати рідини у пацієнта перед застосуванням.

Рекомендована доза препарату "Тіара Дуо" - 1 таблетка 80 мг/12,5 мг на добу. При недостатньому зниженні артеріального тиску через 3-4 тижні лікування рекомендується розглянути можливість продовження лікування з дозуванням 1 таблетка 160 мг/12,5 мг на добу. Таблетки 160 мг/25 мг призначають пацієнтам, у яких не досягається достатнє зниження артеріального тиску при застосуванні таблеток 160 мг/12,5 мг.

Якщо в подальшому при застосуванні таблеток 160 мг/25 мг артеріальний тиск знижується недостатньо, рекомендується розглянути можливість продовження лікування з дозуванням 320 мг/12,5 мг (для отримання дози, що рекомендується, застосовувати лікарські засоби, які містять відповідну пропорційну кількість діючих речовин) Таблетки 320 мг /25 мг призначати пацієнтам, які не досягають достатнього зниження артеріального тиску при застосуванні таблеток 320 мг/12,5 мг. Максимальна добова доза становить 320 мг/25 мг.

Максимальний антигіпертензивний ефект досягається протягом 2-4 тижнів. Для деяких пацієнтів може знадобитися 4-8 тижнів лікування. Лікарський засіб «Тіара Дуо» можна застосовувати незалежно від їди. Таблетки слід запивати невеликою кількістю води. У пацієнтів з легкою та помірною печінковою недостатністю небіліарного походження та без холестазу доза валсартану не повинна перевищувати 80 мг.

Діти.

Лікарський засіб «Тіара Дуо» не рекомендується для застосування дітям через відсутність даних про безпеку та ефективність.

Передозування валсартаном може спричинити виражену гіпотензію, яка, у свою чергу, може призвести до пригнічення свідомості, розвитку судинної недостатності та/або шоку.

При передозуванні гідрохлортіазидом можуть виникнути такі ознаки та симптоми: нудота, сонливість, гіповолемія, порушення балансу електролітів і, як наслідок, аритмія та м'язові спазми. Найбільш характерними ознаками та симптомами передозування також є тахікардія, артеріальна гіпотензія, шок, слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, спазмі м'язів, парестезії, виснаження, порушення свідомості, блювання, спрага, поліурія, олігурія, анурія, алкалоз, підвищений рівень азоту (переважно ниркова недостатність). Терапевтичні заходи залежать від того, як давно було прийнято велику дозу, а також вид тяжкості симптомів; при цьому першочерговим заходом є нормалізація гемоциркуляції. Якщо лікарський засіб було прийнято нещодавно, слід спричинити блювання.

Якщо після застосування лікарського засобу пройшов тривалий час, необхідно надати пацієнту достатню кількість активованого вугілля.

При гіпотензії слід покласти пацієнта у горизонтальне положення та негайно забезпечити відновлення водно-сольового балансу шляхом введення ізотонічного сольового розчину.

Валсартан не можна вивести з організму за допомогою гемодіалізу внаслідок його зв'язування з білками плазми, але для виведення з організму гідрохлортіазиду гемодіаліз ефективний.

Небажані реакції, про які найчастіше повідомлялося в ході клінічних випробувань та проведення лабораторних досліджень протягом застосування валсартану з гідрохлортіазидом порівняно з плацебо та в індивідуальних постмаркетингових повідомленнях, наведено нижче залежно від класу системи органів. Небажані реакції, які можуть виникнути при застосуванні кожного компонента окремо, але які не спостерігалися у клінічних випробуваннях, можуть виникнути під час лікування комбінацією валсартан/гідрохлортіазид.

Небажані побічні реакції наведені за частотою: дуже часто (1/10); часто (1/100, < 1/10); нечасто (1/1000, <1/100); рідко (1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000), невідомо (не можна оцінити на основі доступних даних). У межах кожної групи частоти побічних реакцій наведено як зменшення серйозності проявів.

Частота небажаних реакцій валсартану/гідрохлортіазиду.

З боку органів зору: нечасто: нечіткість зору; рідко кон'юнктивіт.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату: нечасто: отит середнього вуха, дзвін у вухах.

З боку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто: кашель, нежить, фарингіт, інфекції верхніх дихальних шляхів; нечасто: бронхіт, задишка, синусит, глотково-гортанний біль, сухість у роті; дуже рідко: носова кровотеча; невідомо: некардіогенний набряк легень.

Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: дуже рідко: діарея; нечасто: біль у животі, диспепсія, нудота, гастроентерит.

З боку нирок та сечовидільної системи: нечасто: часте сечовипускання, інфекції сечовивідних шляхів; невідомо: порушення функції нирок.

З боку обміну речовин, метаболізму: нечасто дегідратація; невідомо: гіпокаліємія, гіпонатріємія.

Порушення з боку нервової системи: часто: головний біль, втома; нечасто астенія, запаморочення, безсоння, тривожність, парестезії; рідко депресія; невідомо: синкопе.

З боку серцево-судинної системи: нечасто: прискорене серцебиття, тахікардія, набряк, гіпотензія, гіпергідроз.

Порушення з боку імунної системи: нечасто: вірусні інфекції, лихоманка.

З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: часто: біль у спині, артралгія; нечасто: біль у руках чи ногах, біль у грудях, біль у шиї, артрит, розтягування та деформації, м'язові судоми, міалгія.

З боку репродуктивної системи та функції молочних залоз: рідко: еректильна дисфункція.

Загальні порушення та реакції у місці введення: нечасто: підвищена стомлюваність.

Лабораторні показники: невідомо: підвищення сечової кислоти у плазмі, підвищення білірубіну та креатиніну у плазмі крові, гіпокаліємія, гіпонатріємія, підвищення азоту сечовини у крові, нейтропенія.

вертиго, вірусні інфекції, порушення зору. Невідомо, чи ці ефекти мали причинний зв'язок з терапією.

Додаткова інформація щодо окремих компонентів.

Небажані реакції, які раніше виникали при застосуванні кожного компонента окремо, можуть бути потенційними побічними ефектами також і при застосуванні препарату «Тіара Дуо», навіть якщо вони не спостерігалися у клінічних випробуваннях або протягом постмаркетингового періоду.

Частота небажаних реакцій валсартану.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату: нечасто: вестибулярне запаморочення (вертиго).

З боку шлунково-кишкового тракту: рідко: біль у животі.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: невідомо: підвищення показників функції печінки.

З боку нирок та сечовидільної системи: невідомо: ниркова недостатність.

З боку обміну речовин, метаболізму: часто: гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіперурикемія, втрата апетиту.

Серцево-судинна система: невідомо: васкуліт.

З боку крові та лімфатичної системи: невідомо: зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія.

З боку імунної системи: дуже рідко: некротизуючий васкуліт, реакції гіперчутливості/алергічні реакції.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: невідомо: ангіоневротичний набряк, висипання, свербіж, бульозний дерматит.

Наступні реакції спостерігалися під час клінічних випробувань у хворих на гіпертонічну хворобу, незалежно від їх причинного зв'язку з досліджуваним препаратом: артралгія, астенія, біль у спині, діарея, запаморочення, головний біль, безсоння, зниження лібідо, нудота, набряк, фарингіт, риніт, синусит , запалення верхніх дихальних шляхів, вірусні інфекції

Частота небажаних реакцій гідрохлортіазиду.

Гідрохлортіазид широко використовується протягом багатьох років, часто у високих дозах, ніж ті, що містяться у препараті "Тіара Дуо". Наступні небажані реакції були зареєстровані у пацієнтів, які отримували тіазидні діуретики, включаючи гідрохлортіазид, як монотерапію.

З боку органів зору: нечасто нечіткість зору у перші кілька тижнів після початку лікування; невідомо: гостра закритокутова глаукома.

З боку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння: дуже рідко: дихальна недостатність, включаючи пневмонію та набряк легень.

З боку шлунково-кишкового тракту: часто: втрата апетиту, легка нудота та блювання; рідко: запор, відчуття шлунково-кишкового дискомфорту, діарея; Дуже рідко: панкреатит.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко внутрішньопечінковий холестаз або жовтяниця.

З боку нирок та сечовидільної системи: невідомо: гостра ниркова недостатність, ниркові порушення.

З боку обміну речовин, метаболізму: дуже часто: при застосуванні високих доз; збільшення рівнів ліпідів крові; часто: гіпомагніємія, гіперурикемія; рідко гіперкальціємія, гіперглікемія, глюкозурія та метаболізм у хворих на діабет; дуже рідко гіпохлоремічний алкалоз.

Порушення з боку нервової системи: рідко: головний біль, запаморочення, парестезія.

З боку психіки: рідко - депресія, порушення сну.

Серцево-судинна система: часто: постуральна гіпотензія, яка може посилюватися при застосуванні алкоголю, анестетиків, седативних препаратів; рідко серцева аритмія.

Порушення з боку крові та лімфатичної системи: рідко: тромбоцитопенія, іноді з пурпурою, дуже рідко агранулоцитоз, лейкопенія, гемолітична анемія, пригнічення функцій кісткового мозку невідомо: апластична анемія

Сторони імунної системи: дуже рідко: реакції гіперчутливості.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: часто кропив'янка та інші види висипу; рідко: фотосенсибілізація; дуже рідко: некротизуючий васкуліт і токсичний епідермальний некроліз, шкірні реакції, подібні до червоного вовчака, реактивація червоного вовчака шкіри; невідомо: мультиформна еритема.

З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: невідомо: м'язові спазми.

З боку репродуктивної системи та функції молочних залоз: часто: імпотенція.

Загальні розлади та реакції у місці введення: невідомо: підвищення температури, втома.

Особливості застосування
Зміни електролітів.

Слід бути обережними при сумісному застосуванні препарату «Тіара Дуо» з солями калію, калійзберігаючими діуретиками, замінниками солі, що містять калій, або іншими лікарськими засобами, які можуть підвищувати рівень калію (наприклад, гепарин). Повідомлялося про випадки гіпокаліємії при лікуванні тіазидними діуретиками. Рекомендується часто перевіряти вміст калію у сироватці крові. Лікування тіазидними діуретиками часто пов'язане з виникненням гіпонатріємії та гіпохлоремічного алкалозу. Тіазиди посилюють виведення магнію із сечею, що в результаті може призвести до гіпомагніємії.

Пацієнти з дефіцитом в організмі натрію та/або об'єму циркулюючої крові (ОЦК).

У пацієнтів з тяжким ступенем дефіциту натрію та/або об'єму циркулюючої крові в організмі, наприклад, у тих, які отримують високі дози діуретиків, у поодиноких випадках на початку терапії препаратом «Тіара Дуо» може спостерігатися симптоматична гіпотензія. Тому перед початком терапії даним лікарським засобом слід провести корекцію вмісту в організмі натрію та/або об'єму циркулюючої крові. У разі гіпотензії пацієнта слід покласти в лежачому положенні і, якщо необхідно, провести внутрішньовенну інфузію сольового розчину. Лікування можна продовжувати одразу після стабілізації артеріального тиску.

Пацієнти з тяжкою хронічною серцевою недостатністю або іншими станами з підвищеною активністю ренін-ангіотензин-альдостеронової системи.

У пацієнтів, функція нирок яких залежить від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад у пацієнтів з тяжкою застійною серцевою недостатністю), лікування інгібіторами АПФ пов'язане з олігурією та або прогресуючою азотемією та рідко - з гострою нирковою недостатністю. Застосування препарату «Тіара Дуо» хворим з тяжкою хронічною серцевою недостатністю є необґрунтованим.

Оскільки не може бути виключено, що через пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи застосування препарату «Тіара Дуо» також може бути пов'язане з порушенням функції нирок, «Тіара Дуо» не слід застосовувати таким пацієнтам.

Стеноз ниркової артерії.

Не слід застосовувати препарат пацієнтам з одностороннім або двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом, викликаним єдиною ниркою, оскільки у таких пацієнтів можуть збільшуватися рівні сечовини та креатиніну плазми.

Первинний гіперальдостеронізм.

Не слід застосовувати препарат «Тіара Дуо» пацієнтам з первинним гіперальдостеронізмом, оскільки їхня ренін-ангіотензинова система не активована.

Стеноз аортального та мітрального клапана, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія.

Як і при застосуванні інших вазодилататорів, пацієнти зі стенозом аортального та мітрального клапана або гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією (ГЗКМ) потребують особливої обережності.

Порушення функції нирок.

Для пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну > 30 мл/хв) корекції дози не потрібно. Слід з обережністю застосовувати препарат «Тіара Дуо» при тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну < 30 мл/хвилину). Тіазидні діуретики можуть провокувати азотемію у пацієнтів із хронічним порушенням функції нирок. Вони неефективні як монотерапія при тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну < 30 мл/хв.), але їх можна застосовувати з належною обережністю в комбінації з петлевими діуретиками навіть у пацієнтів з кліренсом креатиніну < 30 мл/хв.

Трансплантація нирок.

Наразі немає досвіду щодо безпеки застосування лікарського засобу пацієнтам, яким нещодавно проведено трансплантацію нирки.

Порушення функції печінки.

У пацієнтів з незначними та помірними порушеннями функції печінки без холестазу корекція дози не потрібна. Однак препарат "Тіара Дуо" слід застосовувати з обережністю. Захворювання печінки суттєво не змінюють фармакокінетику гідрохлортіазиду.

Системна червона вовчанка.

Повідомлялося, що тіазидні діуретики посилюють або активують прояви системного червоного вовчака.

Інші метаболічні розлади.

Тіазидні діуретики можуть змінювати толерантність до глюкози та підвищувати рівень холестерину, тригліцеридів та сечової кислоти у сироватці крові. У хворих на діабет може знадобитися корекція дози інсуліну або пероральних протидіабетичних препаратів. Тіазиди можуть зменшувати виведення кальцію із сечею та викликати непостійне та незначне підвищення рівня сироваткового кальцію за відсутності порушень метаболізму кальцію. Значна гіперкальціємія може свідчити про наявність у пацієнта фонового гіперпаратиреозу. Слід припинити застосування тіазидів перед проведенням тестів щодо оцінки функції паращитовидних залоз.

Світлочутливість.

Повідомлялося про випадки виникнення фотосенсибілізації при застосуванні тіазидних діуретиків. Якщо реакція чутливості виникає під час лікування, рекомендується припинити лікування. Якщо повторне застосування сечогінного засобу вважається за необхідне, рекомендується захищати відкриті ділянки шкіри від сонячних променів або штучного ультрафіолетового випромінювання.

Вагітність.

У період вагітності не слід починати застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ. Якщо тільки продовження терапії антагоністами рецепторів ангіотензину II не вважається за необхідне, пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на альтернативні види антигіпертензивного лікування, які мають встановлений профіль безпеки для використання під час вагітності. При виявленні вагітності лікування антагоністами рецепторів ангіотензину II слід негайно припинити і, за необхідності, призначити альтернативну терапію.

Загальні.

Слід бути обережними при застосуванні лікарського засобу пацієнтам з підвищеною чутливістю до інших антагоністів рецепторів ангіотензину II в анамнезі. Реакції підвищеної чутливості до гідрохлортіазиду можливі у пацієнтів з алергією та астмою.

Ангіоневротичний набряк.

Про виникнення набряку Квінке (у тому числі набряку гортані та голосової щілини, що призводить до обструкції дихальних шляхів та/або набряк обличчя, губ, глотки та/або язика) повідомлялося у пацієнтів, які отримували валсартан, деякі з цих пацієнтів мали в анамнезі набряк Квінке при застосуванні інших препаратів, у тому числі при застосуванні інших антагоністів рецепторів ангіотензину II. При розвитку набряку Квінке лікування антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ слід негайно припинити. Протипоказане повторне застосування лікарського засобу.

Гостра закритокутова глаукома.

Застосування гідрохлортіазиду, сульфонаміду було пов'язане з виникненням ідіосинкратичної реакції, яка може призвести до гострої перехідної короткозорості та гострої глаукоми. Відзначається гостре зниження гостроти зору чи біль у власних очах. Ця симптоматика зазвичай триває протягом кількох годин на тиждень під час прийому лікарського засобу. Нелікована глаукома може призвести до незворотної втрати зору. Слід негайно припинити застосування лікарського засобу так швидко, наскільки це можливо. Можливо, знадобиться медикаментозне чи хірургічне лікування. Фактором ризику розвитку гострої глаукоми є алергічна реакція на застосування сульфонаміду або пеніциліну.

Для пацієнтів похилого віку корекція дози не потрібна.

Гідрохлортіазид може знижувати рівень пов'язаного з білками йоду у плазмі крові. Гідрохлортіазид здатний підвищувати концентрацію вільного білірубіну у сироватці крові.

Застосування в період вагітності та годування груддю
Вагітність.

Валсартан.

Лікарський засіб не слід застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити та замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для застосування вагітним.

Відомо, що застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II протягом II та III триместрів викликає у людей фетотоксичність (зниження функції нирок, маловоддя, уповільнення окостеніння черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ мало місце, починаючи з ІІ триместру вагітності, рекомендується проведення ультразвукового контролю функції нирок та черепа. Немовлята, матері яких приймали антагоністи рецепторів ангіотензину II, потребують ретельного спостереження щодо гіпотензії.

Гідрохлортіазид.

Досвід застосування гідрохлортіазиду у період вагітності обмежений, особливо протягом І триместру. Дослідження на тваринах недостатні. Гідрохлортіазид проникає крізь плаценту. На підставі фармакологічних механізмів дії гідрохлортіазиду його використання протягом II та III триместрів вагітності може призвести до порушення фетоплацентарного кровообігу та викликати у плода та новонародженого такі ефекти як жовтяницю, порушення електролітного балансу та тромбоцитопенію.

Період годування груддю.

Якщо використання лікарського засобу конче необхідне, годування груддю слід припинити. Немає жодної інформації щодо використання валсартану протягом годування груддю. Гідрохлортіазид проникає у грудне молоко у невеликих кількостях. Тіазиди у високих дозах викликають діурез, що може пригнічувати продукування грудного молока. У період годування груддю бажано використовувати альтернативні методи лікування з краще встановленими профілями безпеки, особливо в період годування новонародженої або недоношеної дитини.

Здатність впливати на швидкість реакцій під час керування автотранспортом чи іншими механізмами.

На початку застосування лікарського засобу (період визначається індивідуально лікарем) забороняється керувати автомобілем та виконувати роботу, що може призвести до нещасного випадку. Пізніше ступінь заборони визначається лікарем.

Термін придатності
2 роки.

Умови зберігання
Тримати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Категорія відпустки
За рецептом.

5, 5 КРКА, ВАЛЬЗАРТАН+ГІДРОХЛОРОТІАЗИД, ВАЗАР H, ВАЛЗАП ПЛЮС, ВАЛСАР-Н, ВАЛСАРТАН 160/ГІДРОХЛОРОТІАЗИД 25 КРКА, ВАЛСАРТАН-H-ЗЕНТІВА, ВАЛЬСАКОР® HD 320, ВАНАТЕКС КОМБІ, ДИОВАН НСТ, ДІОКОР 160, ДІОКОР 80, КО-ДИОВАН®, КОРСАР® Н, САКОРД Н, ВАЛСАРТАН 160/ГІДРОХЛОРОТІАЗИД 12, ВАЛСАРТАН 320/ГІДРОХЛОРОТІАЗИД 12, ВАЛСАРТАН 320/ГІДРОХЛОРОТІАЗИД 25 КРКА, ВАЛСАРТАН 80/ГІДРОХЛОРОТІАЗИД 12, ВАЛЬСАКОР® H 160, ВАЛЬСАКОР® H 320, ВАЛЬСАКОР® H 80, ВАЛЬСАКОР® HD 160, ВАЛМИСАР H 160/12, ВАЛМИСАР H 320/25, ВАЛМИСАР H 80/12, ВАЛСАРТАН САНДОЗ® КОМПОЗИТУМ, ТІАРА ДУО