Аркоксія таблетки вкриті плівковою оболонкою 90мг №7 (63486)

Мерк Шарп і Доум Ідеа Інк

Нідерланди

Діюча речовина: etoricoxib.

1 таблетка містить 90 мг еторикоксибу.

Допоміжні речовини: кальцію гідрофосфат безводний, целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелоза, магнію стеарат.

Оболонка таблетки: барвник Опадрай® II синьо-зелений 39К11526 (для дозування 30 мг), Опадрай® II зелений 39К11520 (для дозування 60 мг), Опадрай® II білий 39К18305 (для дозування 90 мг), Опадрай® II зелений 39К11529 (для дозування 120 мг), віск карнаубський.

Склад барвника Опадрай® II синьо-зелений 39К11526, Опадрай® II зелений 39К11520, Опадрай® II зелений 39К11529: лактоза моногідрат, гіпромелоза, титану діоксид (Е 171), триацетин, індигокарміновий лак (Е 132), оксид заліза жовтий (Е 172).

Склад барвника Опадрай® II білий 39К18305: лактоза моногідрат, гіпромелоза, титану діоксид (Е 171), триацетин.

По 7 таблеток у блістері. 1 блістер в картонній коробці

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:

- таблетка 90 мг: двовипуклі таблетки, яблукоподібної форми, вкриті плівковою оболонкою білого кольору, з гравіруванням 202 з однієї сторони та ARCOXIA 90 - з іншої.

ЭТОРИКОКСИБ

Механізм дії

Еторикоксиб є пероральним селективним інгібітором циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) у межах клінічного діапазону доз.

У ході клінічних фармакологічних досліджень лікарський засіб Аркоксія® дозозалежно інгібував ЦОГ-2 без інгібування ЦОГ-1 при застосуванні у дозах до 150мг на добу. Еторикоксиб не інгібує синтез простагландинів шлунка та не впливає на функцію тромбоцитів.

Циклооксигеназа відповідає за утворення простагландинів. Ідентифіковано дві ізоформи - ЦОГ-1 та ЦОГ-2. ЦОГ-2 є ізоформою ферменту, що індукується імпульсом прозапалення та розглядається як основний фактор, що відповідає за синтез простаноїдних медіаторів болю,

запалення та гарячки. ЦОГ-2 також задіяна у процесах овуляції, імплантації та закриття артеріальної протоки, регуляції функції нирок та центральної нервової системи (індукція гарячки, відчуття болю, когнітивна функція). Також може брати участь у процесі загоєння виразок. ЦОГ-2

було ідентифіковано у тканині навколо виразки шлунка у людини, але значення для загоєння виразки не встановлено.

Ефективність

У пацієнтів з остеоартритом еторикоксиб у дозі 60мг 1раз на добу значно покращує стан при болях та оцінку пацієнта щодо стану захворювання. Ці позитивні ефекти спостерігалися вже на другий день лікування і зберігалися протягом періоду до 52тижнів. У ході досліджень із

застосуванням еторикоксибу в дозі 30мг 1раз на добу ефективність цього препарату перевищувала плацебо протягом 12тижнів лікування (використовувалися оцінки, що застосовувалися в інших дослідженнях). Під час дослідження підбору дози еторикоксиб у дозі 60мг демонстрував

значно більш виражене покращення, ніж в дозі 30мг, відносно усіх 3основних кінцевих точок після 6тижнів лікування. Застосування дози 30мг при остеоартриті кисті не вивчалося.

У пацієнтів з ревматоїдним артритом еторикоксиб у дозі 60мг та 90мг 1раз на добу значно покращував стан стосовно вираженості болю, запалення, а також рухливості. У ході досліджень з оцінки доз 60мг та 90мг позитивні ефекти зберігалися протягом 12-тижневого періоду

лікування. У ході дослідження з оцінки дози 60 мг порівняно з дозою 90 мг, обидва дозування еторикоксибу - 60мг 1раз на добу та 90мг 1раз на добу - були більш ефективні ніж плацебо. Доза 90мг була ефективніша, ніж доза 60 мг відповідно до методу Загальної оцінки болю

пацієнтів (0-100мм візуальна аналогова шкала), з середнім покращенням -2,71мм (95% ДІ:

-4,98мм, -0,45мм).

У пацієнтів з нападами гострого подагричного артриту еторикоксиб у дозі 120мг 1раз на добу протягом 8днів полегшував біль у суглобах середнього та тяжкого ступеня та запалення порівняно з індометацином у дозі 50мг 3рази на добу. Зменшення вираженості болю спостерігається

вже через 4години після початку лікування.

У пацієнтів із анкілозуючим спондилітом еторикоксиб у дозі 90мг 1раз на добу забезпечує значне покращення при болю у хребті, запаленні, обмеженні рухів, а також покращує функціональну здатність. Клінічні переваги еторикоксибу спостерігалися на другий день після початку

терапії і зберігалися упродовж 52-тижневого періоду лікування. У ході другого дослідження з оцінки дози 60мг порівняно з дозою 90мг, еторикоксиб у дозі 60мг 1раз на добу та 90мг 1раз на добу продемонстрував схожу ефективність порівняно з напроксеном 1000мг щоденно. У

пацієнтів, що не демонстрували адекватної відповіді під час застосування дози 60мг щоденно протягом 6 тижнів, підвищення дози до 90мг щоденно покращувало оцінку інтенсивності болю у спині (0-100мм візуальна аналогова шкала) порівняно з продовженням прийому 60мг

щоденно, з середнім покращенням -2,70мм (95% ДІ: -4,88мм, -0,52мм).

Під час клінічного дослідження післяопераційного зубного болю еторикоксиб у дозі 90мг застосовувався 1раз на добу до трьох днів. У підгрупі пацієнтів з помірним болем в початковому стані еторикоксиб у дозі 90мг демонстрував знеболюючий ефект, подібний до такого в

ібупрофену 600мг (16,11 проти 16,39; P=0,722), і перевищував ефект парацетамолу/кодеїну 600мг/60мг (11,00; P<0,001) і плацебо (6,84; P<0,001), що визначалося за показником повного полегшення болю через 6годин (TOPAR6). Кількість пацієнтів, які повідомляли про застосування

препаратів екстреного знеболення протягом 24годин, склала 40,8% у групі застосування еторикоксибу 90мг, 25,5% у групі застосування ібупрофену 600мг кожні 6годин і 46,7% у групі застосування парацетамолу/кодеїну 600мг/60мг кожні 6годин порівняно з 76,2% пацієнтів, які

приймали плацебо. У цьому дослідженні початок аналгезивної дії (відчутне полегшення болю) 90мг еторикоксибу спостерігалося вже через 28хвилин після прийому препарату.

Безпека

Міжнародна дослідницька програма тривалого застосування еторикоксибу і диклофенаку при артриті (MEDAL)

Програма MEDAL була проспективно розробленою програмою відносно результатів щодо безпеки з боку серцево-судинної системи, отриманих за об'єднаними даними трьох рандомізованих, подвійно сліпих, контрольованих активним препаратом порівняння досліджень

(дослідження MEDAL, EDGEII і EDGE).

У дослідженні MEDAL, що було направлене на визначення впливу на серцево-судинну систему, брали участь 17804пацієнти з остеоартритом (ОА) і 5700 ? з ревматоїдним артритом (РА), які застосовували еторикоксиб у дозі 60мг (ОА) чи 90мг (ОА і РА) або диклофенак у дозі 150мг на

добу протягом в середньому 20,3 місяця (максимально ? 42,3 місяця, медіана ? 21,3 місяця). У цьому дослідженні були зафіксовані тільки серйозні побічні реакції і припинення прийому препарату внаслідок виникнення будь-яких побічних реакцій.

У ході досліджень EDGE і EDGEII порівнювали шлунково-кишкову переносимість еторикоксибу і диклофенаку. У дослідженні EDGE брали участь 7111 пацієнтів з ОА, які отримували еторикоксиб у дозі 90 мг на добу (у 1,5 раза вище рекомендованої дози для лікування ОА), або

диклофенак у дозі 150 мг на добу протягом в середньому 9,1 місяця (максимум ? 16,6 місяця, медіана ? 11,4 місяця). У дослідженні EDGE II брали участь 4086пацієнтів з РА, які отримували лікування еторикоксибом у дозі 90мг на добу або диклофенаком у дозі 150мг на добу протягом

в середньому 19,2 місяця (максимум ? 33,1 місяця, медіана ? 24 місяці).

У об'єднаній програмі MEDAL брали участь 34701пацієнт з ОА і РА, які отримували лікування упродовж періоду в середньому 17,9 місяця (максимум ? 42,3місяця, медіана ? 16,3місяця); приблизно 12800пацієнтів отримували лікування понад 24місяці. У пацієнтів, зареєстрованих у цій

програмі, були різні початкові чинники ризику стосовно серцево-судинної системи і шлунково-кишкового тракту (ШКТ). Пацієнти з нещодавно перенесеним інфарктом міокарда, аортокоронарним шунтуванням або черезшкірною коронарною ангіопластикою упродовж 6місяців до

реєстрації в дослідженні були виключені з дослідження. У дослідженнях було дозволено застосування гастропротекторних препаратів і ацетилсаліцилової кислоти у низьких дозах.

Загальна безпека

Не було суттєвих відмінностей у частоті тромботичних серцево-судинних ускладнень при застосуванні еторикоксибу і диклофенаку. Кардіоренальні побічні реакції частіше спостерігалися при застосуванні еторикоксибу, ніж диклофенаку; цей ефект був дозозалежним (детально про

результати див. нижче). Побічні реакції з боку ШКТ і печінки виникали значно частіше при застосуванні диклофенаку, ніж еторикоксибу. Частота виникнення побічних реакцій в дослідженнях EDGE і EDGEII, а також побічних реакцій, що розглядалися як серйозні або такі, що

призводять до відміни препарату в дослідженні MEDAL, була вищою при застосуванні еторикоксибу, ніж диклофенаку.

Безпека відносно серцево-судинної системи

Частота підтверджених тромботичних серцево-судинних серйозних побічних реакцій (включаючи реакції з боку серця, цереброваскулярні реакції і реакції з боку периферичних судин) була порівнянною у еторикоксибу і диклофенаку (дані підсумовано в таблиці1). Не було суттєвих

відмінностей в показниках частоти тромботичних ускладнень при застосуванні еторикоксибу і диклофенаку в усіх проаналізованих підгрупах, включаючи пацієнтів із кардіоваскулярним ризиком. При окремому розгляді відносний ризик виникнення підтверджених серйозних

тромботичних побічних реакцій з боку серцево-судинної системи при застосуванні еторикоксибу в дозі 60 мг або 90 мг і диклофенаку в дозі 150 мг був однаковим.

Таблиця1
Показники підтверджених тромботичних ускладнень з боку серцево-судинної системи (об'єднана програма MEDAL)



† - Ускладнень на 100 пацієнто-років; ДІ - довірчий інтервал.

N - загальна кількість пацієнтів у популяції за протоколом.

За протоколом: усі ускладнення під час досліджуваної терапії або протягом 14днів після її припинення (за винятком пацієнтів, які прийняли <75% досліджуваного препарату або приймали недосліджувані нестероїдні протизапальні препарати >10% всього періоду).

За наміром лікуватися: всі підтверджені ускладнення до закінчення дослідження (у т. ч. у пацієнтів, які могли зазнати втручання, не пов'язаного з дослідженням, з подальшим припиненням прийому досліджуваного препарату). Загальна кількість рандомізованих пацієнтів: 17412 у

групі еторикоксибу і 17289 у групі диклофенаку.

Показник серцево-судинної смертності, як і загальної смертності, був подібним у групах лікування еторикоксибом і диклофенаком.

Кардіоренальні ускладнення

Приблизно 50% пацієнтів, прийнятих у дослідження MEDAL, мали артеріальну гіпертензію в анамнезі на початковому етапі. У цьому дослідженні частота припинення лікування унаслідок виникнення побічних реакцій, пов'язаних із артеріальною гіпертензією, була статистично значно

вищою у групі застосування еторикоксибу, ніж у групі диклофенаку. Частота такої побічної реакції, як застійна серцева недостатність (припинення прийому препарату і серйозні реакції), була аналогічною як при прийомі еторикоксибу 60мг, так і при прийомі диклофенаку 150 мг, проте

частота виникнення цих реакцій була вищою при прийомі еторикоксибу 90мг порівняно з диклофенаком 150мг (статистично значуща різниця при прийомі еторикоксибу 90 мг порівняно з 150 мг диклофенаку в групі ОА MEDAL). Частота підтверджених побічних реакцій, пов'язаних із

застійною серцевою недостатністю (явища, що були серйозними і вимагали госпіталізації або невідкладної допомоги), була незначно вищою при прийомі еторикоксибу порівняно з прийомом диклофенаку 150 мг, і цей ефект залежав від дози. Частота припинення лікування унаслідок

виникнення побічних реакцій, пов'язаних з набряками, була значно вищою при прийомі еторикоксибу порівняно з прийомом диклофенаку 150 мг, і цей ефект залежав від дози (статистично значуща різниця при прийомі еторикоксибу 90мг, але не еторикоксибу 60мг).

Кардіоренальні результати, отримані в дослідженнях EDGE і EDGEII, відповідали даним, про які повідомлялося в дослідженні MEDAL.

В окремих дослідженнях програми MEDAL абсолютна частота припинення лікування в будь-якій групі лікування еторикоксибом (60мг або 90мг) становила до 2,6% при артеріальній гіпертензії, до 1,9% при набряках і до 1,1% при застійній серцевій недостатності, при цьому вища

частота відміни препарату спостерігалася у разі прийому еторикоксибу 90 мг, ніж 60 мг.

Результати шлунково-кишкової переносимості в програмі MEDAL

Значно менший показник відміни препарату внаслідок виникнення будь-якого клінічного ускладнення з боку ШКТ (наприклад диспепсії, абдомінального болю, виразки) спостерігався при застосуванні еторикоксибу, ніж диклофенаку, в кожному з трьох досліджень програми MEDAL.

Показники відміни препарату внаслідок клінічних реакцій з боку ШКТ на 100пацієнто?років за весь період дослідження були такими: 3,23 для еторикоксибу і 4,96 для диклофенаку в дослідженні MEDAL; 9,12 для еторикоксибу і 12,28 для диклофенаку в дослідженні EDGE; 3,71 для

еторикоксибу і 4,81 для диклофенаку в дослідженні EDGEII.

Результати програми MEDAL щодо безпеки для ШКТ

Загальні реакції з боку верхнього відділу ШКТ були визначені як перфорації, виразки і кровотечі. Підгрупа загальних реакцій з боку верхнього відділу ШКТ, які вважалися ускладненими, включала перфорації, обструкції і ускладнені кровотечі; підгрупа загальних реакцій з боку

верхнього відділу ШКТ, які вважалися неускладненими, включала неускладнені кровотечі і неускладнені виразки. Значно менший показник частоти загальних реакцій з боку верхніх відділів ШКТ спостерігався при застосуванні еторикоксибу, ніж диклофенаку. Не було суттєвої різниці

між еторикоксибом і диклофенаком щодо показника частоти ускладнених реакцій. Для підгрупи таких реакцій, як кровотеча у верхньому відділі ШКТ (об'єднані ускладнені і неускладнені), не було суттєвої відмінності між еторикоксибом і диклофенаком. Перевага еторикоксибу щодо

впливу на верхній відділ ШКТ порівняно з диклофенаком не була статистично значущою у пацієнтів, що одночасно застосовують аспірин в низьких дозах (приблизно 33% пацієнтів).

Показник частоти на 100пацієнто-років підтверджених ускладнених і неускладнених клінічних реакцій з боку верхнього відділу ШКТ (перфорації, виразки і кровотечі) становив 0,67 (95% ДІ 0,57, 0,77) при прийомі еторикоксибу і 0,97 (95% ДІ 0,85, 1,10) при прийомі диклофенаку, при

цьому відносний ризик становив 0,69 (95% ДІ 0,57, 0,83).

Визначався показник частоти підтверджених реакцій з боку верхнього відділу ШКТ у пацієнтів літнього віку; найбільше зниження спостерігалося у пацієнтів віком ?75 років (1,35 [95% ДІ 0,94, 1,87] реакцій на 100пацієнтів-років при прийомі еторикоксибу порівняно з 2,78 [95% ДІ 2,14,

3,56] при прийомі диклофенаку).

Показники частоти підтверджених клінічних реакцій з боку нижнього відділу ШКТ (перфорація тонкого або товстого кишечнику, обструкція або кровотеча) статистично не відрізнялися при застосуванні еторикоксибу і диклофенаку.

Результати програми MEDAL щодо безпеки для печінки

Еторикоксиб був асоційований із статистично значно меншою частотою відміни препарату унаслідок виникнення побічних реакцій з боку печінки, ніж диклофенак. У об'єднаній програмі MEDAL 0,3% пацієнтів, що застосовували еторикоксиб, і 2,7% пацієнтів, що застосовували

диклофенак, припинили застосування препарату внаслідок виникнення побічних реакцій з боку печінки. Показник на 100пацієнто-років становив 0,22 при застосуванні еторикоксибу і 1,84 при застосуванні диклофенаку (р-значення було <0,001 для еторикоксибу порівняно з

диклофенаком). Проте в програмі MEDAL більшість побічних реакцій з боку печінки були несерйозними.

Додаткові дані з безпеки для серцево-судинної системи щодо тромботичних ускладнень

У ході клінічних досліджень, за винятком досліджень програми MEDAL, приблизно 3100 пацієнтів отримували еторикоксиб у дозах ?60мг на добу упродовж 12 тижнів і довше. Не було значущої відмінності показників підтверджених серйозних тромботичних серцево-судинних

ускладнень у пацієнтів, які приймали еторикоксиб у дозі ?60 мг, плацебо або інші НПЗП (за винятком напроксену). Проте частота таких реакцій була вищою у пацієнтів, які отримували еторикоксиб, порівняно з тими, хто отримував напроксен у дозі 500 мг 2рази на добу. Відмінність

антитромботичної активності між деякими НПЗП, що інгібують ЦОГ-1, і селективними інгібіторами ЦОГ-2 може бути клінічно значущою у пацієнтів групи ризику виникнення тромбоемболічних ускладнень. Селективні інгібітори ЦОГ-2 знижують утворення системного (і тому, можливо,

ендотеліального) простацикліну без впливу на тромбоцитарний тромбоксан. Клінічне значення цих даних невідоме.

Додаткові дані щодо безпеки для ШКТ

Під час двох 12-тижневих подвійно сліпих ендоскопічних досліджень кумулятивна частота виникнення гастродуоденальних виразок була значно нижчою у пацієнтів, які отримували лікування еторикоксибом у дозі 120 мг 1 раз на добу, ніж у пацієнтів, які отримували лікування

напроксеном у дозі 500 мг 2 рази на добу або ібупрофеном у дозі 800 мг 3 рази на добу. Частота виникнення виразок була вищою при застосуванні еторикоксибу, ніж плацебо.

Дослідження функції нирок у пацієнтів літнього віку

У ході рандомізованого, подвійно сліпого, плацебо-контрольованого дослідження з паралельними групами оцінювався вплив 15-денного лікування еторикоксибом (90 мг), целекоксибом (200 мг 2 рази на добу), напроксеном (500 мг 2 рази на добу) і плацебо на виведення натрію з сечею,

артеріальний тиск та інші показники функції нирок у пацієнтів від 60 до 85років, що дотримуються дієти із вмістом солі 200мЕкв/добу. Еторикоксиб, целекоксиб і напроксен мали подібний вплив на виведення натрію з сечею при 2-тижневому лікуванні. Усі активні препарати порівняння

показали підвищення відносно плацебо систолічного артеріального тиску; проте еторикоксиб асоціювався зі статистично значущим підвищенням на 14-й день порівняно з целекоксибом і напроксеном (середня зміна систолічного тиску порівняно з початковим рівнем: еторикоксиб

7,7 мм рт. ст., целекоксиб 2,4 мм рт. ст., напроксен 3,6 мм рт. ст.).

Абсорбція. Еторикоксиб добре всмоктується при пероральному прийомі. Абсолютна біодоступність становить приблизно 100%. Після прийому 120 мг один раз на добу до досягнення рівноважного стану максимальна концентрація у плазмі крові (середнє геометричне значення Cмакс

= 3,6 мкг/мл) спостерігається приблизно через 1 годину (Tмакс) після прийому дорослими натщесерце. Середнє геометричне значення AUC0?24год становить 37,8 мкг•годину/мл. У межах клінічного дозування фармакокінетика еторикоксибу є лінійною.

При прийомі препарату у дозі 120 мг під час їди (їжа з високим вмістом жирів) не спостерігалось клінічно значущого впливу на ступінь абсорбції. Швидкість абсорбції змінювалась, що характеризувалось зниженням Смакс на 36% та збільшенням Тмакс на 2 години. Такі дані не

розглядаються як клінічно значущі. У клінічних дослідженнях еторикоксиб застосовували незалежно від прийому їжі.

Розподіл. Еторикоксиб приблизно на 92% зв'язується з білками плазми крові людини з концентраціями від 0,05 до 5 мкг/мл. Обсяг розподілу при рівноважному стані (Vdss) становить приблизно 120 л у людини.

Еторикоксиб проникає через плацентарний бар'єр у пацюків та кролів, а також через гематоенцефалічний бар'єр у пацюків.

Метаболізм. Еторикоксиб активно метаболізується, менше 1% дози виділяється з сечею у вигляді вихідного препарату. Основний шлях метаболізму - це формування 6'-гідроксиметил деривату шляхом каталізації ферментами цитохрому.

У людини ідентифіковано 5 метаболітів. Основним метаболітом є 6'-карбоксилової кислоти дериват еторикоксибу, що утворюється при подальшій оксидації 6'-гідроксиметил деривату. Ці основні метаболіти або не виявляють активності, або є слабоактивними інгібіторами ЦОГ-2.

Жоден із цих метаболітів не інгібує ЦОГ-1.

Виведення. Після однократного внутрішньовенного введення 25 мг еторикоксибу, міченого радіоізотопом, здоровим особам 70% радіоактивного препарату виводиться із сечею й 20 % з калом, головним чином у вигляді метаболітів. Менше 2% виводиться у вигляді незміненого

препарату.

Виведення еторикоксибу відбувається майже повністю через метаболізм, за яким йде виведення через нирки. Рівноважні концентрації еторикоксибу досягаються через сім днів при застосування у дозі 120 мг один раз на добу, з показником кумуляції приблизно 2, що відповідає

періоду напіввиведення приблизно 22 години. Кліренс плазми крові після внутрішньовенного введення 25 мг препарату становить приблизно 50 мл/хв.

Окремі групи пацієнтів.

Літній вік. Фармакокінетика в осіб літнього віку (65 років та старші) є подібною до фармакокінетики у молодших пацієнтів.

Стать. Фармакокінетика еторикоксибу є подібною у чоловіків та жінок.

Порушення функції печінки. У пацієнтів з легкою формою порушення функції нирок (5?6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) при застосуванні еторикоксибу у дозі 60 мг 1 раз на добу середній показник AUC приблизно на 16% більший, ніж у здорових осіб при такому ж дозуванні препарату. У

пацієнтів з помірною формою порушення функції нирок (7?9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) при застосуванні еторикоксибу у дозі 60 мг через добу середній показник AUC був подібним до показника у здорових осіб, які приймали препарат у дозі 60 мг один раз на добу щоденно;

застосування еторикоксибу у дозі 30 мг не вивчалось у цій групі пацієнтів. Немає клінічних або фармакокінетичних даних стосовно пацієнтів з тяжкими формами порушення функції печінки (?10 балів за шкалою Чайлд-П'ю).

Порушення функції нирок. Фармакокінетика разової дози еторикоксибу 120 мг у пацієнтів із помірними та тяжкими порушеннями функції нирок, а також у пацієнтів із захворюваннями нирок термінальної стадії, яким проводять гемодіаліз, не відрізняється значним чином від

фармакокінетики у здорових осіб. При гемодіалізі препарат практично не виводиться (кліренс діалізу приблизно 50 мл/хв.).

Діти. Фармакокінетика еторикоксибу у дітей (молодше 12 років) не вивчалась. У дослідженні фармакокінетики (n=16), що проводилось за участю підлітків (у віці від 12 до 17 років), фармакокінетика у підлітків з масою тіла 40-60 кг, яким призначали еторикоксиб у дозі 60 мг 1 раз на

добу, та у підлітків із масою тіла більше 60 кг, яким призначали препарат у дозі 90 мг 1 раз на добу, була подібною до фармакокінетики у дорослих, які застосовували еторикоксиб у дозі 90 мг 1 раз на добу. Безпека та ефективність застосування еторикоксибу у дітей не встановлені.

Симптоматичне лікування остеоартриту (ОА), ревматоїдного артриту (РА), анкілозуючого спондилоартриту (AС), гострого подагричного артриту, полегшення гострого та хронічного болю, помірного та тяжкого гострого післяопераційного болю, пов'язаного зі стоматологічними та абдомінальними гінекологічними операціями.

· при гіперчутливості до будь-якого компонента препарату та сульфаніламідів;

· при активній пептичній виразці або шлунково-кишковій кровотечі;

· пацієнтам, у яких виникав бронхоспазм, бронхіальна астма, гострий риніт, назальні поліпи, ангіоневротичний набряк, кропив'янка або інші алергічні реакції після застосування ацетилсаліцилової кислоти або НПЗП, включаючи інгібітори ЦОГ-2;

· сування болю в період після аортокоронарного шунтування;

· в період вагітності та годування груддю;

· при тяжких порушеннях функції печінки (альбумін сироватки крові <25г/л або до 10 балів за шкалою Чайлд-П'ю);

· нирковий кліренс креатиніну <30 мл/хв;

· дітям та підліткам у віці до 16 років;

· при запальних захворюваннях кишечника;

· при застійній серцевій недостатності (NYHA ІІ- ІV);

· пацієнтам з гіпертензією, у яких показники артеріального тиску постійно вищі за 140/90 мм рт.ст. та не контролюються адекватно;

· при встановленій ішемічній хворобі серця, захворюваннях периферичних артерій та/або серцево-судинних захворюваннях (у тому числі пацієнтам, яким нещодавно провели шунтування коронарної артерії або пластику судин).

Фармакодинамічні взаємодії.

Пероральні антикоагулянти. У пацієнтів, стан яких стабілізований постійним застосуванням варфарину, прийом Аркоксії® в дозі 120 мг на добу супроводжується збільшенням приблизно на 13% протромбінового часу Міжнародного нормалізованого відношення (МНВ). Тому у

пацієнтів, які застосовують пероральні антикоагулянти, слід часто перевіряти показники протромбінового часу МНО, особливо в перші дні прийому еторикоксибу або при зміні його дозування.

Діуретики, інгібітори ангіотензин-перетворюючого ферменту (АПФ) і антагоністи ангіотензину ІІ. НПЗП можуть послабляти ефект діуретиків та інших антигіпертензивних препаратів. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад, у пацієнтів з дегідратацією або у літніх

пацієнтів з послабленою функцією нирок) одночасне застосування інігібітору АПФ або антагоніста ангіотензину ІІ і препаратів, що інгібують циклооксигеназу, може призводити до подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність, що зазвичай

носить зворотний характер. Слід пам'ятати про можливість таких взаємодій у пацієнтів, які застосовують еторикоксиб одночасно з інгібіторами АПФ або з антагоністами ангіотензину ІІ. Тому такі комбінації слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Слід

провести адекватну гідратацію та розглянути питання про проведення моніторингу функції нирок на початку комбінованого лікування, а також з певною періодичністю надалі.

Ацетилсаліцилова кислота. У дослідженні за участю здорових добровольців, в умовах рівноважного стану, застосування препарату Аркоксія® у дозі 120 мг 1 раз на добу не впливало на антиагрегантну активність ацетилсаліцилової кислоти (81 мг 1 раз на добу). Еторикоксиб можна

призначати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою в дозах, що застосовується в дозах для профілактики серцево-судинних ускладнень (низькі дози). Однак одночасне застосування низьких доз ацетилсаліцилової кислоти та еторикоксибу може призводити до зростання частоти

виникнення виразки ШКТ та інших ускладнень, порівняно з монотерапією еторикоксибом. Не рекомендовано одночасне застосування еторикоксибу з ацетилсаліциловою кислотою, дози якої вищі за встановлені для профілактики, а також з іншими НПЗП.

Циклоспорини та такролімус. Хоча взаємодія еторикоксибу з цими препаратами не вивчалась, одночасне призначення НПЗП з циклоспоринами та такролімусом може посилювати нефротоксичний вплив останніх. Слід контролювати функцію нирок при одночасному застосуванні

еторикоксибу з будь-яким із цих препаратів.

Фармакокінетичні взаємодії.

Вплив еторикоксибу на фармакокінетику інших препаратів.

Літій. НПЗП послаблюють виведення літію нирками, тим самим підвищуючи рівні літію у плазмі крові. Якщо необхідно, проводять частий контроль рівня літію у крові та коригують дозу літію під час одночасного застосування цих препаратів, а також при припиненні застосування

НПЗП.

Метотрексат. У двох дослідженнях вивчалися ефекти Аркоксії® при застосуванні у дозах 60, 90 і 120 мг один раз на добу протягом семи днів пацієнтами, які одержували один раз на тиждень метотрексат у дозі від 7,5 до 20 мг при ревматоїдному артриті. Препарат Аркоксія® в дозі

60 і 90 мг не впливав на концентрації в плазмі крові та нирковий кліренс метотрексату. В одному дослідженні при застосуванні Аркоксії® в дозі 120 мг не спостерігалось впливу на концентрації в плазмі крові і нирковий кліренс метотрексату. В іншому дослідженні при застосуванні

Аркоксії® в дозі 120 мг концентрація метотрексату в плазмі крові підвищувалась на 28%, а нирковий кліренс метотрексату знижувався на 13%. При одночасному призначенні Аркоксії® та метотрексату слід проводити відповідний моніторинг стосовно появи токсичного впливу

метотрексату.

Пероральні контрацептиви. Еторикоксиб у дозі 60 мг при одночасному призначенні з пероральними контрацептивами, що містять 35 мкг етинілестрадіолу та 0,5-1 мг норетиндрону, протягом 21 дня призводив до підвищення AUC0-24 етинілестрадіолу на 37%. Етерококсиб у дозі 120

мг при застосуванні з вищевказаними пероральними контрацептивами одночасно або через 12 годин підвищував у рівноважному стані значення AUC0-24 етинілестрадіолу на 50-60%. Про таке підвищення концентрації етинілестрадіолу слід пам'ятати при виборі перорального

контрацептиву з різним вмістом етинілестрадіолу, який буде застосовуватись одночасно з еторикоксибом. Підвищення експозиції етинілестрадіолу може збільшувати частоту виникнення побічних реакцій, пов'язаних із застосуванням пероральних контрацептивів (наприклад,

тромбоемболія вен у жінок групи ризику).

Гормонозамісна терапія. Прийом 120 мг Аркоксії® з гормонозамісними препаратами, що включають кон'юговані естрогени (0,625 мг Премарину™) протягом 28 днів, збільшує середній показник AUC0-24 в рівноважному стані некон'югованого естрону (на 41%), еквіліну (на 76%) і

17-естрадіолу (на 22%). Вплив доз еторикоксибу, рекомендованих для тривалого застосування (30, 60 і 90 мг), не вивчався. Вплив препарату Аркоксія® у дозах 120 мг на експозицію (AUC0-24) естрогенних компонентів препарату "Премарин" був меншим, ніж на половину, у

порівнянні зі спостережуваним при монотерапії Премарином і при збільшенні дозування від 0,625 до 1,25 мг. Клінічне значення таких підвищень невідоме, а прийом високих доз Премарину одночасно з Аркоксією® не вивчався. Слід брати до уваги такі збільшення концентрації

естрогену при виборі гормонального препарату для застосування в період постменопаузи при одночасному застосуванні Аркоксієї®, оскільки зростання експозиції естрогену може підвищувати ризик виникнення побічних реакцій при замісній гормонотерапії.

Преднізон/преднізолон. У дослідженнях взаємодії з препаратами еторикоксиб не виявляв клінічно значущого впливу на преднізон/преднізолон.

Дигоксин. При призначенні еторикоксибу в дозі 120 мг 1 раз на добу протягом 10 днів здоровим добровольцям не спостерігалось впливу на показник AUC0-24 у рівноважному стані та на виведення дигоксину нирками. Спостерігалось збільшення показника Смакс дигоксину

(приблизно на 33%). Таке підвищення, як правило, не є суттєвим у більшості пацієнтів. Однак слід спостерігати за станом пацієнтів з високим ризиком стосовно токсичної дії дигоксину, при одночасному призначенні еторикоксибу та дигоксину.

Вплив еторикоксибу на препарати, що метаболізуються сульфотрансферазами.

Еторикоксиб є інгібітором активності людської сульфотрансферази, зокрема SULT1E1, а також здатен підвищувати концентрації етинілестрадіолу у сироватці крові. Оскільки на сьогодні даних про вплив чисельних сульфотрансфераз мало, а клінічні ефекти багатьох препаратів

вивчаються, доцільно з обережністю призначати еторикоксиб одночасно з іншими препаратами, що метаболізуються, головним чином, людськими сульфотрансферазами (наприклад, пероральний сальбутамол та міноксидил).

Вплив еторикоксибу на препарати, що метаболізуються ізоферментами системи CYP.

Виходячи з даних досліджень in vitro, не очікується інгібіція цитохромів Р450 (CYP) 1А2, 2С9, 2С19, 2D6, 2E1 та 3А4. У дослідженні за участю здорових добровольців щоденне застосування еторикоксибу у дозі 120 мг не чинило впливу на активність печінкового CYP3A4, що

встановлено за еритроміциновим дихальним тестом.

Вплив інших препаратів на фармакокінетику еторикоксибу.

Основний шлях метаболізму еторикоксибу залежить від ензимів CYP. CYP3A4 сприяє метаболізму еторикоксибу in vivo. Дослідження in vitro вказують на те, що CYP2D6, CYP2C9, CYP1A2 та CYP2C19 також можуть каталізувати основний шлях метаболізму, але їх кількісні

характеристики не вивчались in vivo.

Кетоконазол. Кетоконазол є потужним інгібітором CYP3A4. При застосуванні здоровими добровольцями у дозах 400 мг 1 раз на добу протягом 11 днів кетоконазол не чинив клінічно важливого впливу на фармакокінетику еторикоксибу у разовій дозі 60 мг (збільшення AUC на

43%).

Рифампіцин. Одночасне призначення еторикоксибу та рифампіцину (потужного індуктора ферментів CYP) призводило до зниження концентрації еторикоксибу у плазмі крові на 65%. Таке збільшення може супроводжуватись рецидивом симптомів, якщо еторикоксиб застосовують

одночасно з рифампіцином. В той час як такі дані можуть вказувати на збільшення дози, не рекомендовано застосовувати еторикоксиб у дозах, що перевищують вказані для кожного показання, оскільки не вивчалось комбіноване застосування рифампіцину та еторикоксибу у таких

дозах.

Антациди. Антацидні препарати не чинять клінічно значущого впливу на фармакокінетику еторикоксибу.

Рішення про призначення селективного інгібітору ЦОГ-2 повинне ґрунтуватися на оцінці всіх індивідуальних ризиків для пацієнта.

Аркоксію® застосовують перорально. Препарат можна приймати незалежно від вживання їжі. Початок ефекту препарату настає швидше при прийомі без їжі, що слід враховувати при необхідності швидкого полегшення симптомів.

Артрити.

Остеоартрит. Рекомендована доза - 30 мг один раз на добу. У деяких пацієнтів з недостатнім послабленням симптомів підвищення дози до 60 мг може призводити до більш вираженого ефекту.

Ревматоїдний артрит та анкілозуючий спондилоартрит. Рекомендована доза - 90 мг один раз на добу.

Гострий подагричний артрит. Рекомендована доза - 120 мг один раз на добу. Препарат Аркоксія® в дозі 120 мг слід застосовувати під час гострого симптоматичного періоду та протягом обмеженого періоду - максимально 8 днів лікування.

Знеболювання.

Гострий біль. Рекомендована доза становить 90 мг або 120 мг один раз на добу. Препарат Аркоксія® в дозі 120 мг слід застосовувати під час гострого симптоматичного періоду та протягом обмеженого періоду - максимально 8 днів лікування.

Післяопераційний зубний біль. Рекомендована доза - 90 мг один раз на добу.

Післяопераційний гінекологічний біль. Рекомендована доза - 90 мг один раз на добу. Першу дозу слід прийняти безпосередньо перед операцією. Дозу можна збільшити максимально до 120 мг один раз на добу.

Хронічний біль.

Рекомендована доза - 60 мг один раз на добу.

Дози, що перевищують рекомендовані дози для кожного показання або не мають додаткової ефективності, або не вивчались. Тому:

- дозування при ОА не повинно перевищувати 60 мг один раз на добу;

- дозування при РА та АС не повинно перевищувати 90 мг один раз на добу;

- дозування при гострій подагрі не повинно перевищувати 120 мг один раз на добу;

- дозування при гострому болю не повинно перевищувати 120 мг один раз на добу;

- дозування при хронічному болю не повинно перевищувати 60 мг один раз на добу;

- дозування при гострому зубному болю після стоматологічної операції не повинно перевищувати 90 мг один раз на добу;

- дозування при гострому гінекологічному болю після операції не повинно перевищувати 120 мг один раз на добу.

Оскільки ризик виникнення порушень з боку серцево-судинної системи зростає при збільшенні дози та тривалості експозиції селективних інгібіторів ЦОГ-2, слід проводити якомога коротші курси лікування при застосуванні найнижчих ефективних добових доз. Необхідність полегшення симптомів та ефективність терапії у пацієнтів слід періодично переглядати.

Пацієнти літнього віку, стать та раса.

Немає необхідності у корекції дозування пацієнтам літнього віку або залежно від статі та раси.

Порушення функції печінки.

У пацієнтів з легкою формою порушення функції печінки (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) не слід перевищувати дозу 60 мг один раз на добу. У пацієнтів з порушенням функції печінки помірної тяжкості (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) дозу варто знизити так, щоб вона не перевищувала 60 мг через день. Також можна розглянути застосування дози 30 мг один раз на добу. Немає клінічних і фармакокінетичних даних для пацієнтів з тяжкою формою порушення функції печінки (?10 балів за шкалою Чайлд-П'ю).

Порушення функції нирок.

Пацієнтам із захворюваннями нирок термінальної стадії (кліренс креатиніну <30 мл/хв) застосування препарату Аркоксія® протипоказано. Немає необхідності у корекції дозування для пацієнтів з менш вираженими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну ?30 мл/хв).

У клінічних дослідженнях застосування разової дози еторикоксибу до 500 мг або багаторазовий прийом до 150 мг/добу протягом 21 дня не викликав істотних токсичних ефектів. Повідомлялося про гостре передозування еторикоксибу, хоча в більшості випадків про побічні реакції не

повідомлялось. Побічні реакції, що спостерігались найчастіше, були порівнянними з профілем безпеки еторикоксибу (наприклад, реакції з боку шлунково-кишкового тракту, з боку серця та нирок).

У випадку передозування доцільно застосовувати звичайні підтримуючі заходи, наприклад, видалення неабсорбованого препарату зі шлунково-кишкового тракту, ведення клінічного спостереження та, при необхідності, проведення підтримуючого лікування.

Еторикоксиб не виводиться при гемодіалізі; невідомо, чи препарат виводиться при проведенні перитоніального діалізу.

Безпека застосування еторикоксибу оцінювалась у ході клінічних досліджень за участю 9295пацієнтів, включаючи 6757пацієнтів з остеоартритом, ревматоїдним артритом, хронічним болем у нижній частині спини або анкілозуючим спондилітом (приблизно 600пацієнтів з

остеоартритом або ревматоїдним артритом одержували лікування протягом 1року або довше).

Під час клінічних досліджень профіль небажаних явищ був однаковим у пацієнтів з остеоартритом або ревматоїдним артритом, які застосовували еторикоксиб протягом 1року або довше.

У ході клінічного дослідження за участю пацієнтів із гострим подагричним артритом еторикоксиб призначали в дозі 120мг 1раз на добу протягом 8днів. Профіль небажаних явищ у цьому дослідженні був у цілому таким самим, як у дослідженнях за участю пацієнтів з остеоартритом,

ревматоїдним артритом та хронічним болем у нижній частині спини.

У програмі оцінки безпеки для серцево-судинної системи за даними трьох контрольованих досліджень з активним препаратом порівняння 17412пацієнтів з остеоартритом або ревматоїдним артритом отримували еторикоксиб (у дозах 60мг або 90мг) в середньому впродовж

приблизно 18 місяців. Дані про безпеку та більш детальна інформація про цю програму представлені в розділі «Фармакологічні властивості».

У ході клінічних досліджень за участю пацієнтів із гострим післяопераційним болем після стоматологічних, абдомінально-гінекологічних хірургічних втручань, включаючи 1222пацієнти, які застосовували еторикоксиб (у дозах 90мг або 120мг), профіль небажаних явищ був у цілому

таким же, як у дослідженнях за участю пацієнтів з остеоартритом, ревматоїдним артритом та хронічним болем у нижній частині спини.

Про нижчезазначені побічні реакції повідомлялось з більшою частотою при застосуванні препарату, ніж плацебо, у ході клінічних досліджень за участю пацієнтів з остеоартритом, ревматоїдним артритом, хронічним болем у нижній частині спини або анкілозуючим спондилітом, які

застосовували еторикоксиб у дозі 30мг, 60мг або 90мг протягом 12тижнів (дослідження за програмою MEDAL, короткострокові дослідження щодо гострого болю та постмаркетинговий досвід).

Таблиця2



* Категорія частоти визначається для кожного терміну побічного явища за частотою в базі даних клінічних досліджень: дуже часто (?1/10); часто (?1/100, <1/10); нечасто (?1/1000, <1/100); рідко (?1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000).

‡ Побічна реакція ідентифікована у ході постмаркетингового спостереження. Частота визначалася за максимальною частотою у клінічних дослідженнях (дані зібрані за затвердженими показаннями та дозами).

† Категорія частоти "рідко" визначалася відповідно до Guideline on summary of product characteristics (SmPC) (2-йперегляд, вересень 2009) на підставі розрахованої верхньої межі 95% довірчого інтервалу для 0 явищ з урахуванням кількості учасників, які приймали лікарський засіб

Аркоксія®, в аналізі даних III фази, об'єднаних за дозою і показанням (n=15470).

? Гіперчутливість включає поняття: алергія, медикаментозна алергія, медикаментозна гіперчутливість, гіперчутливість, гіперчутливість неуточнена, реакція гіперчутливості і неуточнена алергія.

§ За результатами аналізу тривалих, контрольованих за допомогою плацебо і активного препарату порівняння клінічних досліджень, селективні інгібітори ЦОГ-2 були пов'язані зі збільшенням ризику виникнення серйозних артеріальних тромботичних подій, включаючи інфаркт

міокарда та інсульт. Базуючись на наявних даних, малоймовірно, що збільшення абсолютного ризику виникнення таких явищ перевищить 1% на рік (нечасто).

При застосуванні НПЗП повідомлялося про такі серйозні побічні реакції: нефротоксичність, включаючи інтерстиціальний нефрит і нефротичний синдром, тому не можна виключати їх виникнення при застосуванні еторикоксибу.

Звітування про підозрювані побічні реакції

Важливо звітувати про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу. Це дає змогу й надалі контролювати співвідношення користь/ризик при застосуванні лікарського засобу. Кваліфікованих працівників у галузі охорони здоров'я просять повідомляти про всі

підозрювані побічні реакції.

Особливості застосування.

Вплив на шлунково-кишковий тракт. Повідомлялось про ускладнення з боку гастроінтестинального тракту (перфорації, виразки або кровотечі), іноді з фатальним наслідком у пацієнтів, які застосовували еторикоксиб.

Рекомендовано з обережністю застосовувати НПЗП при лікуванні пацієнтів з високим ризиком розвитку ускладнень з боку ШКТ (пацієнти, які одночасно застосовують будь-який інший НПВП або ацетилсаліцилову кислоту, пацієнти з такими захворюваннями ШКТ в анамнезі, як виразка або шлунково-кишкова кровотеча).

Існує додатковий ризик виникнення побічних реакцій з боку ШКТ (гастроінтестинальні виразки або інші ускладнення з боку ШКТ) при одночасному застосуванні еторикоксибу та ацетилсаліцилової кислоти (навіть у низьких дозах). У тривалих клінічних дослідженнях не спостерігалось вираженої відмінності стосовно безпеки ШКТ при застосуванні селективного інгібітора ЦОГ-2 + ацетилсаліцилова кислота та НПЗП + ацетилсаліцилова кислота.

Вплив на серцево-судинну систему. Клінічні дослідження вказують на те, що застосування селективних інгібіторів ЦОГ-2 пов'язане з ризиком виникнення тромботичних ускладнень (особливо інфаркту міокарда та інсульту) у порівнянні з плацебо та деякими НПЗП. Оскільки ризик серцево-судинних ускладнень може зростати при збільшенні дози та тривалості застосування еторикоксибу, препарат слід призначати на якомога коротший період часу та в найнижчих ефективних добових дозах. Слід періодично переглядати потребу у симптоматичному полегшенні болю та вираженість реакції на лікування, особливо у пацієнтів з остеоартритом.

Пацієнтам з вираженими факторами ризику розвитку серцево-судинних ускладнень (такими як гіпертензія, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння) призначати еторикоксиб слід лише після ретельного обміркування.

Селективні інгібітори ЦОГ-2 не заміняють застосування ацетилсаліцилової кислоти для профілактики тромбоемболічних серцево-судинних захворювань, оскільки не чинять антиагрегантної дії. Тому не слід відміняти антиагрегантні препарати.

Вплив на нирки. Ниркові простагландини можуть відігравати компенсаторну роль у підтриманні перфузії нирок. Тому при станах, що супроводжуються погіршенням ниркової перфузії, застосовування еторикоксибу може призводити до послаблення утворення простагландинів і, як наслідок, ниркового кровотоку, тим самим погіршуючи функцію нирок. Високий ризик розвитку такої реакції - у пацієнтів з існуючим вираженим порушенням функції нирок, некомпенсованою серцевою недостатністю або цирозом. У таких пацієнтів слід контролювати функцію нирок.

Затримка рідини, набряки та гіпертензія. Всі НПЗП, включаючи еторикоксиб, можуть призводити до розвитку або рецидиву застійної серцевої недостатності. З обережністю препарат призначають пацієнтам з серцевою недостатністю в анамнезі, порушенням функції лівого шлуночка або гіпертензією, а також пацієнтам з набряками, що виникли з будь-яких інших причин. При клінічних ознаках погіршення стану таких пацієнтів слід застосувати відповідні заходи, включаючи відміну еторикоксибу.

Еторикоксиб, особливо у високих дозах, може призводити частіше та до тяжчої гіпертензії, ніж деякі інші НПЗП та селективні інгібітори ЦОГ-2. Тому гіпертензія повинна бути контрольованою перед початком лікування еторикоксибом. Тиск крові слід контролювати протягом 2 тижнів після початку лікування, а потім - періодично. Якщо тиск крові виражено підвищується, слід розглянути можливість альтернативного лікування.

Вплив на печінку. Про підвищення рівня АЛТ та/або АСТ (приблизно в 3 або більше разів порівняно з верхньою межею норми) повідомлялось приблизно в 1% пацієнтів, які брали участь у клінічних дослідженнях та застосовували еторикоксиб у дозах 30, 60 та 90 мг на добу.

Слід спостерігати стан всіх пацієнтів із симптомами та/або ознаками порушення функції печінки, а також пацієнтів з патологічними показниками функції печінки. При ознаках порушення функції печінки та при стійких патологічних змінах показників функції печінки (в три рази вищих за верхню межу норми), еторикоксиб слід відмінити.

Загальні вказівки. Якщо протягом лікування у пацієнта спостерігається погіршення функції будь-якої із систем органів, слід провести відповідні заходи та розглянути питання про відміну еторикоксибу. Відповідний медичний нагляд слід проводити при застосуванні еторикоксибу у пацієнтів літнього віку та у пацієнтів з порушенням функції нирок, печінки або серця.

З обережністю слід починати лікування еторикоксибом пацієнтів з дегідратацією. Рекомендовано провести регідратацію перед початком застосування еторикоксибу.

Про розвиток серйозних шкірних реакцій, в деяких випадках з фатальним наслідком, у тому числі ексфоліативного дерматиту, синдрому Стівенса-Джонсона й токсичного епідермального некролізу, дуже рідко повідомлялось при застосуванні НПЗП і деяких селективних інгібіторів ЦОГ-2 під час постмаркетингового спостереження (див. розділ «Побічні реакції»). Найвищий ризик розвитку таких реакцій на початку терапії, з початком проявів, у більшості випадків протягом першого місяця лікування. Про серйозні реакції гіперчутливості (такі як анафілаксія і ангіоневротичний набряк) повідомлялось у пацієнтів, які застосовують еторикоксиб (див. розділ «Побічні реакції»). Деякі селективні інгібітори ЦОГ-2 можуть збільшувати ризик виникнення шкірних реакцій у пацієнтів з алергічною реакцією до будь-якого препарату в анамнезі. Еторикоксиб слід відмінити при перших проявах висипу на шкірі, ушкоджень слизової оболонки або інших ознак гіперчутливості.

При застосуванні еторикоксибу можуть маскуватись прояви лихоманки та інші ознаки запального процесу.

З обережністю призначають одночасно еторикоксиб та варфарин або інші пероральні антикоагулянти.

Застосування еторикоксибу, як і інших препаратів, що інгібують ЦОГ та синтез простагландинів, не рекомендовано жінкам, які планують вагітність.

До складу препарату Аркоксія® входить лактоза. Пацієнти з такими рідкими вродженими захворюваннями, як непериносимість галактози, дефіцит лактази Лаппа та глюкозо-галактозна мальабсорбція, не повинні застосовувати цей препарат.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Не проводились дослідження стосовно впливу еторикоксибу на здатність управляти автотранспортом та механізмами. Пацієнти, у яких під час застосування еторикоксибу виникає запаморочення, вертиго або сонливість, не повинні керувати автотранспортом та механізмами.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. Застосування Аркоксії®, як і інших препаратів, що інгібують ЦОГ-2, не рекомендовано жінкам, які планують вагітність.

Немає клінічних даних про застосування еторикоксибу в період вагітності. У дослідженнях на тваринах спостерігалась репродуктивна токсичність. Потенційний ризик у жінок в період вагітності невідомий. Застосування еторикоксибу протягом останнього триместру вагітності, як і інших препаратів, що інгібують синтез простагландинів, може призводити до відсутності скорочень матки та передчасного закриття боталової протоки. Застосування еторикоксибу протипоказано в період вагітності. Якщо жінка завагітніла протягом лікування, еторикоксиб необхідно відмінити.

Лактація. Невідомо, чи еторикоксиб екскретується в грудне молоко. Відомо, що у щурів препарат виділяється з молоком. Жінки, які застосовують еторикоксиб, не повинні годувати груддю.

Діти. Еторикоксиб можна застосовувати пацієнтам у віці від 16 років.

Термін придатності. 3 роки. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.

Зберігати при температурі не вище 30 °С, в недоступному для дітей місці.

Категорія відпуску. За рецептом.

ЭТОРИКОКСИБ, АРКОКСИЯ®, ЭКСИНЕФ