Глибенкламид таблетки 5 мг №30 (70096)

Технолог ПрАТ

Украина

діюча речовина: глібенкламід;
1 таблетка містить глібенкламіду 5 мг;
допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль картопляний, натрію кроскармелоза, повідон 25, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний, індигокармін Е 132.

По 30 таблеток в контейнерах.

Таблетки.
Одношарові таблетки світло-блакитного або блакитного кольору, з пласкою поверхнею, рискою і фаскою. На поверхні таблеток допускається мармуровість.

ГЛИБЕНКЛАМИД

Глібенкламід чинить гіпоглікемізуючу дію як у хворих на цукровий діабет ІІ типу, так і у здорових людей, оскільки він підвищує секрецію інсуліну з ?-клітин підшлункової залози за рахунок їх стимуляції. Цей ефект підсилюється під впливом глюкози.

Після перорального прийому настає швидке і практично повне всмоктування Глібенкламіду у травному тракті. Тести на вивільнення in vitro виявили, що у діючої речовини Глібенкламіду відбувається вивільнення приблизно 63% від кількості активної речовини протягом 15 хвилин, 72 % - протягом 60 хвилин. Одночасний прийом їжі може призводити до пониження його концентрації в плазмі крові порівняно із застосуванням натще. Зв'язування глібенкламіду з альбуміном плазми крові становить понад 98 %. У печінці глібенкламід практично повністю перетворюється на два основних метаболіти: 4-транс-гідрокси-глібенкламід і 3-цис-гідрокси-глібенкламід. Обидва метаболіти однаковою мірою виводяться з організму через нирки та печінку. Середній період напіввиведення глібенкламіду з плазми крові становить 1,5-3,5 години. Проте тривалість дії не відповідає періоду напіввиведення з плазми крові. У пацієнтів із обмеженою функцією печінки виведення з плазми крові уповільнюється. При помірній недостатності нирок (кліренс креатиніну 30 мл/хв) виведення глібенкламіду і обох основних метаболітів залишається без змін; при тяжкій нирковій недостатності - можлива кумуляція.

Інсуліннезалежний цукровий діабет ІІ типу у дорослих, якщо відповідною дієтою і фізичною активністю обмін речовин не компенсується та якщо немає необхідності у проведенні інсулінотерапії.

При інсулінзалежному цукровому діабеті І типу; при прекомі або діабетичній комі; декомпенсації діабету при інфекційних захворюваннях і при операціях, а також при резекції підшлункової залози; тяжкі розлади функції печінки та нирок; зниження функції нирок з кліренсом креатиніну нижче 30 мл/хв; відома підвищена чутливість до глібенкламіду або до одного з інших інгредієнтів препарату. Підвищена чутливість до інших препаратів сульфонілсечовини, до сульфонамідів, діуретиків, похідних сульфонаміду та до пробенециду. Повна вторинна неефективність терапії глібенкламідом при цукровому діабеті ІІ типу, метаболізм з тенденцією до ацидозу. Вагітність та період годування груддю.

Препарат слід призначати лише за вказівкою лікаря та обов'язково з корекцією дієти. Дозування залежить від результатів дослідження стану обміну речовин (рівень цукру у крові та сечі).

Перше та наступні призначення. Терапію розпочинають при можливості з якомога менших доз, перш за все це стосується хворих із підвищеною схильністю до гіпоглікемії та масою тіла менше 50 кг. Перше призначення становить від 1/2 до 1 таблетки препарату (що відповідає 2,5-5 мг глібенкламіду) на добу. При недостатній корекції обміну речовин дозу поступово підвищують з інтервалами від кількох діб до 1 тижня, до необхідної добової терапевтичної дози, що становить 3 таблетки препарату (або 15 мг глібенкламіду) на добу.

Переведення хворого із застосування інших протидіабетичних препаратів. Переведення на препарат Глібенкламід слід виконувати дуже ретельно і розпочинати від ? до 1 таблетки препарату (що відповідає 2,5-5 мг глібенкламіду) на добу.

Підбір дози. Хворим літнього віку, ослабленим або хворим із недостатнім харчуванням, а також із порушенням функції нирок або печінки початкову та підтримуючу дозу необхідно знизити через можливість розвитку гіпоглікемії. При зниженні маси тіла хворого або зміні способу життя треба вирішити питання про коригування дози.

Комбінація з іншими протидіабетичними засобами. В окремих випадках хворим із непереносимістю метформіну може бути показане додаткове призначення препаратів групи глітазону (розіглітазон, піоглітазон). Глібенкламід також можна комбінувати з пероральними протидіабетичними препаратами, що не стимулюють викид бета-клітинами ендогенного інсуліну (гуармель або акарбоза). При появі вторинної неефективності терапії глібенкламідом (зниження продукції інсуліну у результаті виснаження бета-клітин) можна спробувати комбіноване лікування з інсуліном. Однак при повному припиненні секреції власного інсуліну організмом показана монотерапія інсуліном.

Спосіб та тривалість лікування. Таблетки слід приймати перед їдою, не розжовуючи, та запивати достатньою кількістю рідини (краще склянкою води). При добовій дозі, що становить більше

2 таблеток препарату, рекомендується усю кількість розподіляти на один вранішній та один вечірній прийоми у співвідношенні 2:1. Дуже важливо застосовувати препарат кожного разу в один і той же час. Якщо хворий пропустив один прийом, ніколи не можна це доповнювати прийомом більш високої дози. Тривалість лікування залежить від перебігу хвороби. Протягом лікування треба проводити регулярний контроль стану обміну речовин.

Гостре передозування глібенкламіду, як і прийом незначно підвищених доз протягом тривалого часу може призводити до тяжкої пролонгованої та небезпечної для життя гіпоглікемії. Гіпоглікемія може розвиватись і через пропуск прийомів їжі, виконання незвичної фізичної праці та взаємодії між лікарськими засобами.

Симптоми гіпоглікемії:

- відчуття сильного голоду, нудота, блювання, слабкість;

- неспокій, пітливість, блідість шкірних покривів, парестезії в ділянці рота, тахікардія, тремор, мідріаз, гіпертонус;

- головний біль, розлади сну, ендокринний психосиндром (явна зміна поведінки): як, наприклад, дратівливість, агресивність, пригнічення волі, депресивний настрій, слабка концентрація, сплутаність свідомості, розлади координації (невпевненість рухів, невпевненість при керуванні машинами), примітивний автоматизм (кривляння, хапальні рухи, чавкання), конвульсії, фокальні симптоми (геміплегії, афазії, диплопія), сонливість, кома, церебральні розлади дихання і судинної системи. При прогресуючій гіпоглікемії хворий може втратити контроль над своїм станом та втратити свідомість (гіпоглікемічний шок). У таких випадках шкіра стає на дотик волога та холодна, має місце тахікардія, гіпертермія, рухове збудження, гіперрефлексія, парези та позитивний рефлекс Бабінського, можуть з'явитися судоми.

Лікування. Легку гіпоглікемію (без втрати свідомості) пацієнт здатний усунути самостійно, прийнявши приблизно 20 г глюкози, цукру або багату на цукор їжу (фруктовий сік, колу тощо). Після акарбози можливе лише пероральне лікування гіпоглікемії глюкозою! При тяжкій формі гіпоглікемії (з втратою свідомості) необхідно негайно провести катетеризацію вени. Терапія: внутрішньовенна ін'єкція 40-100 мл 20 % розчину глюкози та/або (і в тих випадках, коли катетеризація вени є неможливою) внутрішньом'язова або підшкірна ін'єкції 1-2 мл глюкагону. Для профілактики рецидивів після відновлення свідомості протягом наступних 24-48 годин дають перорально вуглеводи (20-30 г вуглеводів одразу і через кожні 2-3 години) або проводять тривале вливання глюкози (5-20 %). Можна вводити протягом 48 годин через кожні 6 годин по 1 мл глюкагону внутрішньом'язово. Регулярний контроль вмісту цукру в крові протягом не менше 48 годин після закінчення тяжкого гіпоглікемічного стану. У тих випадках, коли при наявності інтоксикації високого ступеня (як у випадках суїцидальних намірів) зберігається втрата свідомості, проводять тривале вливання 5-10 % глюкози, бажана концентрація глюкози в крові має становити приблизно 200 мг/дл. Після закінчення 20 хвилин можливе повторне вливання розчину 40 % глюкози. Якщо клінічна картина не змінюється, необхідно шукати інші причини втрати свідомості, крім цього - проводити терапію набряку мозку (дексаметазон, сорбіт), інтенсивний нагляд за хворим і терапію. При гострих отруєннях можуть здійснюватися поряд з вищенаведеними заходами також загальні заходи з усунення отрути (промивання шлунка, викликання блювання), а також призначають активоване вугілля. Глібенкламід не виводиться з організму гемодіалізом.

При оцінці побічних дій за основу прийняті наступні значення частоти виникнення: дуже часто (? 10 %), часто (? 10 %, ? 1 %), іноді (? 1 %, ? 0,1 %), рідко (? 0,1 %, ? 0,01 %), дуже рідко (? 0,01 % або випадки невідомі).

Порушення обміну речовин та харчування. Часто: гіпоглікемія (детальна інформація наведена у розділі «Передозування»), збільшення маси тіла.

Порушення з боку органа зору. Дуже рідко: розлади зору та акомодації, особливо на початку лікування.

Порушення з боку травного тракту. Іноді: нудота, печія, відчуття переповнення шлунка, блювання, біль у животі, діарея, відрижка, металевий присмак у роті. Ці скарги мають минущий характер і не потребують відміни препарату.

Порушення функції печінки та жовчного міхура. Дуже рідко: минуще підвищення АсАТ та АлАТ, лужної фосфатази, медикаментозний гепатит, внутрішньопечінковий холестаз, що, можливо, викликані алергічною реакцією гіперергічного типу клітин печінки. Ці порушення мають оборотний характер після відміни препарату, але можуть призвести до печінкової недостатності, що становить загрозу для життя.

Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини. Іноді: свербіж, ексфоліативний дерматит, еритродермія, уртикарний висип, еrythema nodosum, кореподібна або макулопапульозна екзантема, пурпура, фотосенсибілізація. Ці явища реакцій підвищеної чутливості мають оборотний характер, але дуже рідко можуть перейти в загрозливі для життя стани, що супроводжуються задишкою та зниженням артеріального тиску, аж до розвитку шоку. Дуже рідко: генералізовані реакції підвищеної чутливості, що супроводжуються шкірним висипом, артралгією, пропасницею, протеїнурією та жовтяницею; алергічний васкуліт, що становить загрозу для життя, тяжкі реакції гіперчутливості - синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла. При появі шкірних реакцій потрібно звернутися до лікаря.

Порушення з боку системи крові та лімфатичної системи. Рідко: тромбоцитопенія. Дуже рідко: лейкопенія, еритропенія, гранулоцитопенія до розвитку агранулоцитозу. В окремих випадках: панцитопенія, гемолітична анемія, васкуліти. Перераховані зміни картини крові мають оборотний характер після відміни препарату, але дуже рідко можуть становити загрозу для життя.

Інші побічні дії. Дуже рідко: слабка діуретична дія, оборотна протеїнурія, гіпонатріємія, дисульфірамоподібна реакція. Після тривалого застосування можливий розвиток гіпофункції щитовидної залози. Необхідно враховувати можливість появи перехресної алергії з іншими похідними сульфонілсечовини, з похідними сульфонамідів і пробенецидом.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Застосування препарату під час вагітності та у період годування груддю протипоказане.



Діти. Препарат не застосовують у педіатричній практиці.



Особливості застосування. Терапія Глібенкламідом потребує регулярного медичного контролю. При застосуванні препарату у високих дозах або при повторному застосуванні через короткі проміжки часу необхідно враховувати тривалішу дію препарату, ніж при застосуванні у низьких дозах.

Треба пам'ятати, що при одночасному застосуванні препарату з клонідином, бета-адреноблокаторами, гуанетидином та резерпіном може порушуватись сприйняття хворим симптомів-передвісників гіпоглікемії. При застосуванні препарату хворим із порушенням функції нирок або печінки чи зниженою функцією щитовидної залози, гіпофіза або кори надниркових залоз потрібна особлива обережність. У хворих літнього віку існує небезпека розвитку пролонгованої гіпоглікемії, тому їм глібенкламід призначають з особливою обережністю та ретельно контролюють їх стан на початку лікування. У цій віковій групі за певних умов спочатку доцільніше застосовувати препарати сульфанілсечовини з більш коротким періодом дії.

Хворі на діабет з ознаками церебрального склерозу та хворі, з якими утруднений контакт у цілому, схильні до більшої загрози розвитку гіпоглікемії. Значні інтервали між прийомами їжі, недостатнє забезпечення вуглеводами, незвичне фізичне навантаження, діарея або блювання можуть сприяти підвищенню ризику розвитку гіпоглікемії. Пацієнтам літнього віку Глібенкламід призначають у нижчих дозах, оскільки в цьому віці ризик виникнення гіпоглікемії набагато вищий. Під час лікування слід обмежити перебування на сонці. Зловживання алкоголем може посилити або послабити дію препарату. Постійне зловживання проносними засобами може призвести до погіршення стану обміну речовин. При недотриманні плану лікування, недостатній цукрознижувальній дії препарату або при наявності стресових ситуацій рівень цукру в крові може підвищуватись. Симптомами гіперглікемії можуть бути відчуття сильної спраги, сухості в роті, часте сечовипускання, свербіж, сухість шкіри, грибкові або інфекційні захворювання шкіри та зниження працездатності. При незвичних стресових ситуаціях (травма, тяжка серцево-судинна патологія, операція, інфекційне захворювання, що супроводжується підвищенням температури тіла) може погіршитись обмін речовин, що може призвести до гіперглікемії іноді настільки значної, що може потребувати тимчасового переведення хворого на інсулін. Хворого необхідно проінформувати про те, що при появі інших захворювань під час лікування препаратом він має негайно проконсультуватися з лікарем. У хворих із недостатністю в організмі глюкозо-6-фосфатдегідрогенази лікування препаратами сульфонілсечовини, у тому числі глібенкламідом, може спричинити гемолітичну анемію, тому слід вирішити питання про їх переведення на препарати, альтернативні похідних сульфонілсечовини.

Препарат містить лактозу, тому пацієнтам із рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не можна застосовувати препарат.



Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Гіпоглікемія може знижувати здатність до концентрації уваги та реакцію хворого, що може становити ризик у тих випадках, коли пильна увага і швидка реакція необхідні. Хворим слід застосовувати заходи безпеки для уникнення гіпоглікемії під час керування автомобілем та під час роботи з іншими механізмами. Це особливо важливо для тих хворих, у яких часто бувають випадки гіпоглікемії або відсутнє сприйняття симптомів-передвісників гіпоглікемії. У таких випадках треба вирішити питання про доцільність керування автотранспортом.



Категорія відпуску. За рецептом.

Термін придатності.
3 роки.


Умови зберігання.
Зберігати при температурі не вище 25° С у недоступному для дітей місці.

5, ГЛИБЕНКЛАМИД, АНТИБЕТ, АПО-ГЛИБУРИД, БЕТАНАЗ, ГИЛЕМАЛ, ГЛИБАМИД, ГЛИБЕН, ГЛИБЕНКЛАМИД АВД 5, ГЛИБЕНКЛАМИД-ЗДОРОВЬЕ, ГЛИБЕНКЛАМИД-РИВО, ГЛИБЕНКЛАМИД-ТЕВА, ГЛИБИЛ, ГЛЮКОБЕНЕ, ГЛЮКОБЕНЕ®, ГЛЮКОРЕД, ДАОНИЛ, ДИАНТИ, МАНИГЛИД, МАНИЛ, МАНИНИЛ® 1, 75, МАНИНИЛ® 3, МАНИНИЛ® 5, ЭУГЛЮКОН