Аркоксия таблетки покрытые пленочной оболочкой 60мг №28 (47114)

Действующее вещество: etoricoxib.

1 таблетка содержит 30 мг, 60 мг, 90 мг, 120 мг еторикоксибу.

Вспомогательные вещества: кальция гидрофосфат безводный, целлюлоза микрокристаллическая, натрия кроскармеллоза, магния стеарат.

Оболочка таблетки: краситель Опадрай® II сине-зеленый 39К11526 (для дозировки 30 мг), Опадрай® II зеленый 39К11520 (для дозировки 60 мг), Опадрай® II белый 39К18305 (для дозировки 90 мг), Опадрай® II зеленый 39К11529 (для дозировки 120 мг), воск карнаубский.

Состав красителя Опадрай® II сине-зеленый 39К11526, Опадрай® II зеленый 39К11520, Опадрай® II зеленый 39К11529: лактоза моногидрат, гипромеллоза, титана диоксид (Е 171), триацетин, індигокарміновий лак (Е 132), железа оксид желтый (Е 172).

Состав красителя Опадрай® II белый 39К18305: лактоза моногидрат, гипромеллоза, титана диоксид (Е 171), триацетин.

Таблетки, покрытые пленочной оболочкой.

Механізм дії.
Еторикоксиб є пероральним селективним інгібітором циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) у межах клінічного діапазону доз.

У ході клінічних фармакологічних досліджень препарат Аркоксія® дозозалежно інгібував ЦОГ-2 без інгібування ЦОГ-1 при застосуванні у дозах до 150 мг на добу. Еторикоксиб не інгібує синтез простагландинів шлунка та не впливає на функцію тромбоцитів.

Циклооксигеназа відповідає за утворення простагландинів. Ідентифіковано дві ізоформи - ЦОГ-1 та ЦОГ-2. ЦОГ-2 є ізоформою ферменту, що індукується імпульсом прозапалення та розглядається як основний фактор, що відповідає за синтез простаноїдних медіаторів болю, запалення та гарячки. ЦОГ-2 також задіяна у процесах овуляції, імплантації та закриття артеріальної протоки, регуляції функції нирок та центральної нервової системи (індукція гарячки, відчуття болю, когнітивна функція). Також може брати участь у процесі загоєння виразок. ЦОГ-2 було ідентифіковано у тканині навколо виразки шлунка у людини, але значення для загоєння виразки не встановлено.

Ефективність

У пацієнтів з остеоартритом еторикоксиб у дозі 60 мг 1 раз на добу значно покращує стан при болях та оцінку пацієнта щодо стану захворювання. У ході досліджень із застосуванням еторикоксибу в дозі 30 мг один раз на добу ефективність цього препарату перевищувала плацебо протягом 12 тижнів лікування (використовувалися оцінки, що застосовувалися в інших дослідженнях). Під час дослідження підбору дози еторикоксиб у дозі 60 мг демонстрував значно більш виражене покращення, ніж в дозі 30 мг, відносно усіх 3 основних кінцевих точок після 6 тижнів лікування. Застосування дози 30 мг при остеоартриті кисті не вивчалося.

У пацієнтів з ревматоїдним артритом еторикоксиб у дозі 60 мг та 90 мг 1 раз на добу значно покращував стан стосовно вираженості болю, запалення, а також рухливості. У ході досліджень з оцінки доз 60 мг та 90 мг позитивні ефекти зберігалися протягом 12-тижневого періоду лікування. У порівняльному дослідженні еторикоксибу у дозі 60 мг 1 раз на добу та 90 мг 1 раз на добу обидва дозування були більш ефективні ніж плацебо. Доза 90 мг 1 раз на добу була ефективніша відповідно до методу Загальної оцінки болю пацієнтів (0-100 мм візуальна аналогова шкала), з середнім покращенням -2,71 мм (95% ДІ: -4,98 мм, -0,45 мм).

У пацієнтів з нападами гострого подагричного артриту еторикоксиб у дозі 120 мг 1 раз на добу протягом 8 днів полегшував біль у суглобах середнього та тяжкого ступеня та запалення порівняно з індометацином у дозі 50 мг 3 рази на добу. Зменшення вираженості болю спостерігається через 4 години після початку лікування.

У пацієнтів із анкілозуючим спондилітом еторикоксиб у дозі 90 мг один раз на добу забезпечує значне покращення при болю у хребті, запаленні, обмеженні рухів, а також покращує функціональну здатність. Клінічні переваги еторикоксибу спостерігалися на другий день після початку терапії і зберігалися упродовж 52-тижневого періоду лікування. У ході другого дослідження з оцінки дози 60 мг порівняно з 90 мг, еторикоксиб у дозі 60 мг щоденно та 90 мг щоденно продемонстрували схожу ефективність порівняно з напроксеном 1000 мг щоденно. У пацієнтів, що не демонстрували адекватної відповіді під час застосування дози 60 мг щоденно протягом 6 тижнів, підвищення дози до 90 мг щоденно покращувало оцінку інтенсивності болю у спині (0-100 мм візуальна аналогова шкала) порівняно з продовженням прийому 60 мг щоденно, з середнім покращенням -2,70 мм (95% ДІ: -4,88 мм, -0,52 мм)

Під час дослідження післяопераційного зубного болю еторикоксиб, що застосовувався в дозі 90 мг один раз на добу до трьох днів, мав більш виражену аналгезивну дію, ніж плацебо. У підгрупі пацієнтів з помірним болем в початковому стані еторикоксиб у дозі 90 мг демонстрував знеболюючий ефект, подібний до такого в ібупрофену 600 мг (16,11 проти 16,39; P=0,722), і перевищував ефект парацетамолу/кодеїну 600 мг/60 мг (11,00; P<0,001) і плацебо (6,84; P<0,001), що визначалося за показником повного полегшення болю через 6 годин. Кількість пацієнтів, які повідомляли про застосування препаратів екстреного знеболення протягом 24 годин, склала 40,8% у групі застосування еторикоксибу 90 мг, 25,5% для ібупрофену 600 мг кожні 6 годин і 46,7% у групі застосування парацетамолу/кодеїну 600 мг/60 мг кожні 6 годин порівняно з 76,2% пацієнтів, які приймали плацебо. У цьому дослідженні початок аналгезивної дії (відчутне полегшення болю) 90 мг еторикоксибу спостерігалося вже через 28 хвилин після прийому препарату.

Безпека

Міжнародна дослідницька програма тривалого застосування еторикоксибу і диклофенаку при артриті (MEDAL)

Програма MEDAL була проспективно розробленою програмою відносно результатів щодо безпеки з боку серцево-судинної системи, отриманих за об'єднаними даними трьох рандомізованих, подвійних сліпих, контрольованих активним препаратом порівняння досліджень (дослідження MEDAL, EDGE II і EDGE).

У дослідженні MEDAL, що було направлене на визначення впливу на серцево-судинну систему, брали участь 17 804 пацієнти з остеоартритом (ОА) і 5 700 ? з ревматоїдним артритом (РА), які застосовували еторикоксиб у дозі 60 мг (ОА) чи 90 мг (ОА і РА) або диклофенак у дозі 150 мг на добу протягом в середньому 20,3 місяця (максимально ? 42,3 місяця, медіана ? 21,3 місяця). У цьому дослідженні були зафіксовані тільки серйозні побічні реакції і припинення прийому препарату внаслідок виникнення будь-яких побічних реакцій.

У ході досліджень EDGE і EDGE II порівнювали шлунково-кишкову переносимість еторикоксибу і диклофенаку. У дослідженні EDGE брали участь 7 111 пацієнтів з ОА, які отримували еторикоксиб у дозі 90 мг на добу (у 1,5 разу вище рекомендованої дози для лікування ОА), або диклофенак у дозі 150 мг на добу протягом в середньому 9,1 місяця (максимум ? 16,6 місяця, медіана ? 11,4 місяця). У дослідженні EDGE II брали участь 4 086 пацієнтів з РА, які отримували лікування еторикоксибом у дозі 90 мг на добу або диклофенаком у дозі 150 мг на добу протягом в середньому 19,2 місяця (максимум ? 33,1 місяця, медіана ? 24 місяці).

У об'єднаній програмі MEDAL брали участь 34 701 пацієнт з ОА і РА, які отримували лікування упродовж періоду в середньому 17,9 місяця (максимум ? 42,3 місяця, медіана ? 16,3 місяця); приблизно 12 800 пацієнтів отримували лікування понад 24 місяці. У пацієнтів, зареєстрованих у цій програмі, були різні початкові чинники ризику стосовно серцево-судинної системи і шлунково-кишкового тракту (ШКТ). Пацієнти з нещодавно перенесеним інфарктом міокарда, аортокоронарним шунтуванням або черезшкірною коронарною ангіопластикою упродовж 6 місяців до реєстрації в дослідженні були виключені з дослідження. У дослідженнях було дозволено застосування гастропротекторних препаратів і ацетилсаліцилової кислоти у низьких дозах.

Загальна безпека

Не було суттєвих відмінностей у частоті тромботичних серцево-судинних ускладнень при застосуванні еторикоксибу і диклофенаку. Кардіоренальні побічні реакції частіше спостерігалися при застосуванні еторикоксибу, ніж диклофенаку; цей ефект був дозозалежним (детально про результати див. нижче). Побічні реакції з боку ШКТ і печінки виникали значно частіше при застосуванні диклофенаку, ніж еторикоксибу. Частота виникнення побічних реакцій в дослідженнях EDGE і EDGE II, а також побічних реакцій, що розглядалися як серйозні або такі, що призводять до відміни препарату в дослідженні MEDAL, була вищою при застосуванні еторикоксибу, ніж диклофенаку.

Безпека відносно серцево-судинної системи

Частота підтверджених тромботичних серцево-судинних серйозних побічних реакцій (включаючи реакції з боку серця, цереброваскулярні реакції і реакції з боку периферичних судин) була порівнянною у еторикоксибу і диклофенаку (дані підсумовані в таблиці 1). Не було суттєвих відмінностей в показниках частоти тромботичних ускладнень при застосуванні еторикоксибу і диклофенаку в усіх проаналізованих підгрупах, включаючи пацієнтів із кардіоваскулярним ризиком. При окремому розгляді відносний ризик виникнення підтверджених серйозних тромботичних побічних реакцій з боку серцево-судинної системи при застосуванні еторикоксибу в дозі 60 мг або 90 мг і диклофенаку в дозі 150 мг був однаковим.

Таблиця 1

Показники підтверджених тромботичних ускладнень з боку серцево-судинної системи (об'єднана програма MEDAL)

Ускладнення

Еторикоксиб

(N=16819)

25836 пацієнто-років

Диклофенак

(N=16483)

24766 пацієнто-років

Порівняння між групами лікування

Показник†

(95% ДІ)

Показник†

(95% ДІ)

Відносний ризик

(95% ДІ)

Підтверджені серйозні тромботичні побічні реакції з боку серцево-судинної системи

За протоколом

1,24 (1,11; 1,38)

1,30 (1,17; 1,45)

0,95 (0,81; 1,11)

За наміром лікуватися

1,25 (1,14; 1,36)

1,19 (1,08; 1,30)

1,05 (0,93; 1,19)

Підтверджені ускладнення з боку серця

За протоколом

0,71 (0,61; 0,82)

0,78 (0,68; 0,90)

0,90 (0,74; 1,10)

За наміром лікуватися

0,69 (0,61; 0,78)

0,70 (0,62; 0,79)

0,99 (0,84; 1,17)

Підтверджені цереброваскулярні ускладнення

За протоколом

0,34 (0,28; 0,42)

0,32 (0,25; 0,40)

1,08 (0,80; 1,46)

За наміром лікуватися

0,33 (0,28; 0,39)

0,29 (0,24; 0,35)

1,12 (0,87; 1,44)

Підтверджені ускладнення з боку периферичних судин

За протоколом

0,20 (0,15; 0,27)

0,22 (0,17; 0,29)

0,92 (0,63; 1,35)

За наміром лікуватися

0,24 (0,20; 0,30)

0,23 (0,18; 0,28)

1,08 (0,81; 1,44)

†Ускладнень на 100 пацієнто-років; ДІ = довірчий інтервал.

N = загальна кількість пацієнтів у популяції за протоколом.

За протоколом: усі ускладнення під час досліджуваної терапії або протягом 14 днів після її припинення (у т. ч. у пацієнтів, які прийняли < 75% досліджуваного препарату або приймали недосліджувані нестероїдні протизапальні препарати >10% всього періоду).

За наміром лікуватися: всі підтверджені ускладнення до закінчення дослідження (у т. ч. у пацієнтів, які могли зазнати втручання, не пов'язаного з дослідженням, з подальшим припиненням прийому досліджуваного препарату). Загальна кількість рандомізованих пацієнтів: 17412 у групі еторикоксибу і 17289 у групі диклофенаку.


Показник серцево-судинної смертності, як і загальної смертності, був подібним у групах лікування еторикоксибом і диклофенаком.

Кардіоренальні ускладнення

Приблизно 50% пацієнтів, прийнятих у дослідження MEDAL, мали артеріальну гіпертензію в анамнезі. У цьому дослідженні частота припинення лікування унаслідок виникнення побічних реакцій, пов'язаних із артеріальною гіпертензією, була статистично вищою у групі застосування еторикоксибу, ніж у групі диклофенаку. Частота такої побічної реакції, як застійна серцева недостатність (припинення прийому препарату і серйозні реакції), була аналогічною як при прийомі еторикоксибу 60 мг, так і при прийомі диклофенаку 150 мг, проте частота виникнення цих реакцій була вищою при прийомі еторикоксибу 90 мг порівняно з диклофенаком 150 мг (статистично значуща різниця при прийомі еторикоксибу 90 мг порівняно з 150 мг диклофенаку в групі ОА MEDAL). Частота підтверджених побічних реакцій, пов'язаних із застійною серцевою недостатністю (явища, що були серйозними і вимагали госпіталізації або невідкладної допомоги), була незначно вищою при прийомі еторикоксибу порівняно з прийомом диклофенаку 150 мг, і цей ефект залежав від дози. Частота припинення лікування унаслідок виникнення побічних реакцій, пов'язаних з набряками, була значно вищою при прийомі еторикоксибу порівняно з прийомом диклофенаку 150 мг, і цей ефект залежав від дози (статистично значуща різниця при прийомі еторикоксибу 90 мг, але не еторикоксибу 60 мг).

Кардіоренальні результати, отримані в дослідженнях EDGE і EDGE II, відповідали даним, про які повідомлялося в дослідженні MEDAL.

В окремих дослідженнях програми MEDAL абсолютна частота припинення лікування в будь-якій групі лікування еторикоксибом (60 мг або 90 мг) становила до 2,6% при артеріальній гіпертензії, до 1,9% при набряках і до 1,1% при застійній серцевій недостатності, при цьому вища частота відміни препарату спостерігалася у разі прийому еторикоксибу 90 мг, ніж 60 мг.

Результати шлунково-кишкової переносимості в програмі MEDAL

Значно менший показник відміни препарату внаслідок виникнення будь-якого клінічного ускладнення з боку ШКТ (наприклад диспепсії, абдомінального болю, виразки) спостерігався при застосуванні еторикоксибу, ніж диклофенаку, в кожному з трьох досліджень програми MEDAL. Показники відміни препарату внаслідок клінічних реакцій з боку ШКТ на 100 пацієнто?років за весь період дослідження були такими: 3,23 для еторикоксибу і 4,96 для диклофенаку в дослідженні MEDAL; 9,12 для еторикоксибу і 12,28 для диклофенаку в дослідженні EDGE; 3,71 для еторикоксибу і 4,81 для диклофенаку в дослідженні EDGE II.

Результати програми MEDAL щодо безпеки для ШКТ

Загальні реакції з боку верхнього відділу ШКТ були визначені як перфорації, виразки і кровотечі. Підгрупа загальних реакцій з боку верхнього відділу ШКТ, які вважалися ускладненими, включала перфорації, обструкції і ускладнені кровотечі; підгрупа загальних реакцій з боку верхнього відділу ШКТ, які вважалися неускладненими, включала неускладнені кровотечі і неускладнені виразки. Значно менший показник частоти загальних реакцій з боку верхніх відділів ШКТ спостерігався при застосуванні еторикоксибу, ніж диклофенаку. Не було суттєвої різниці між еторикоксибом і диклофенаком щодо показника частоти ускладнених реакцій. Для підгрупи таких реакцій, як кровотеча у верхньому відділі ШКТ (об'єднані ускладнені і неускладнені), не було суттєвої відмінності між еторикоксибом і диклофенаком. Перевага еторикоксибу щодо впливу на верхній відділ ШКТ порівняно з диклофенаком не була статистично значущою у пацієнтів, що одночасно застосовують аспірин в низьких дозах (приблизно 33% пацієнтів).

Показник частоти на 100 пацієнто-років підтверджених ускладнених і неускладнених клінічних реакцій з боку верхнього відділу ШКТ (перфорації, виразки і кровотечі) становив 0,67 (95% ДІ 0,57, 0,77) при прийомі еторикоксибу і 0,97 (95% ДІ 0,85, 1,10) при прийомі диклофенаку, при цьому відносний ризик становив 0,69 (95% ДІ 0,57, 0,83).

Визначався показник частоти підтверджених реакцій з боку верхнього відділу ШКТ у пацієнтів літнього віку; найбільше зниження спостерігалося у пацієнтів ?75 років (1,35 [95% ДІ 0,94, 1,87] реакцій на 100 пацієнтів-років для еторикоксибу порівняно з 2,78 [95% ДІ 2,14, 3,56] при прийомі диклофенаку).

Показники частоти підтверджених клінічних реакцій з боку нижнього відділу ШКТ (перфорація тонкого або товстого кишечнику, обструкція або кровотеча) статистично не відрізнялися при застосуванні еторикоксибу і диклофенаку.

Результати програми MEDAL щодо безпеки для печінки

Еторикоксиб був асоційований із статистично значно меншою частотою відміни препарату унаслідок виникнення побічних реакцій з боку печінки, ніж диклофенак. У об'єднаній програмі MEDAL 0,3% пацієнтів, що застосовували еторикоксиб, і 2,7% пацієнтів, що застосовували диклофенак, припинили застосування препарату внаслідок виникнення побічних реакцій з боку печінки. Показник на 100 пацієнто-років склав 0,22 при застосуванні еторикоксибу і 1,84 при застосуванні диклофенаку (р-значення було <0,001 для еторикоксибу порівняно з диклофенаком). Проте в програмі MEDAL більшість побічних реакцій з боку печінки були несерйозними.

Додаткові дані з безпеки для серцево-судинної системи щодо тромботичних ускладнень

У ході клінічних досліджень, за винятком досліджень програми MEDAL, приблизно 3 100 пацієнтів отримували еторикоксиб у дозах ?60 мг на добу упродовж 12 тижнів і довше. Не було значущої відмінності в показнику підтверджених серйозних тромботичних серцево-судинних ускладнень у пацієнтів, які приймали еторикоксиб у дозі ?60 мг, плацебо або інші НПЗП (за винятком напроксену). Проте частота таких реакцій була вищою у пацієнтів, які отримували еторикоксиб, порівняно з тими, хто отримував напроксен у дозі 500 мг 2 рази на добу. Відмінність антитромботичної активності між деякими НПЗП, що інгібують ЦОГ-1, і селективними інгібіторами ЦОГ-2 може бути клінічно значущою у пацієнтів групи ризику виникнення тромбоемболічних ускладнень. Селективні інгібітори ЦОГ-2 знижують утворення системного (і тому, можливо, ендотеліального) простацикліну без впливу на тромбоцитарний тромбоксан. Клінічне значення цих даних невідоме.

Додаткові дані щодо безпеки для ШКТ

Під час двох 12-тижневих подвійних сліпих ендоскопічних досліджень кумулятивна частота виникнення гастродуоденальних виразок була значно нижчою у пацієнтів, які отримували лікування еторикоксибом у дозі 120 мг 1 раз на добу, ніж у пацієнтів, які отримували лікування напроксеном у дозі 500 мг 2 рази на добу або ібупрофеном у дозі 800 мг 3 рази на добу. Частота виникнення виразок була вищою при застосуванні еторикоксибу, ніж плацебо.

Дослідження функції нирок у пацієнтів літнього віку

У ході рандомізованого, подвійного сліпого, плацебо-контрольованого дослідження з паралельними групами оцінювався вплив 15-денного лікування еторикоксибом (90 мг), целекоксибом (200 мг 2 рази на добу), напроксеном (500 мг 2 рази на добу) і плацебо на виведення натрію з сечею, артеріальний тиск та інші показники функції нирок у пацієнтів від 60 до 85 років, що дотримуються дієти із вмістом солі 200-мЕкв/добу. Еторикоксиб, целекоксиб і напроксен мали подібний вплив на виведення натрію з сечею при 2-тижневому лікуванні. Усі активні препарати порівняння показали підвищення відносно плацебо систолічного артеріального тиску; проте еторикоксиб асоціювався зі статистично значущим підвищенням на 14-й день порівняно з целекоксибом і напроксеном (середня зміна систолічного тиску порівняно з початковим рівнем: еторикоксиб 7,7 мм рт. ст., целекоксиб 2,4 мм рт. ст., напроксен 3,6 мм рт. ст.).

Абсорбция.

Еторикоксиб хорошо всасывается при пероральном приеме. Абсолютная биодоступность составляет примерно 100 %. После приема 120 мг один раз в сутки до достижения равновесного состояния максимальная концентрация в плазме крови (среднее геометрическое значение Cmax = 3,6 мкг/мл) наблюдается приблизительно через 1 час (Tmax) после приема взрослыми натощак. Среднее геометрическое значение AUC0?24 составляет 37,8 мкг?ч/мл. В рамках клинического дозирования фармакокинетика еторикоксибу является линейной.

При приеме препарата в дозе 120 мг во время еды (пища с высоким содержанием жиров) не наблюдалось клинически значимого влияния на степень абсорбции. Скорость абсорбции менялась, что характеризовалось снижением Смах на 36 % и увеличением Тмах на 2 часа. Такие данные не рассматриваются как клинически значимые. Во время клинических исследований еторикоксиб применяли независимо от приема пищи.

Распределение.

Еторикоксиб примерно на 92 % связывается с белками плазмы крови человека с концентрациями от 0,05 до 5 мкг/мл. Объем распределения при равновесном состоянии (Vdss) составляет около 120 л у человека.

Еторикоксиб проникает через плацентарный барьер у крыс и кроликов, а также через гематоэнцефалический барьер у крыс.

Метаболизм.

Еторикоксиб активно метаболизируется, менее 1 % дозы выделяется с мочой в виде исходного препарата. Основной путь метаболизма ? это формирование производной 6'-гідроксиметилу путем катализации ферментами цитохрома. CYP3A4 метаболизма способствует еторикоксибу in vivo. Исследования in vitro указывают на то, что CYP2D6, CYP2C9, CYP1A2 и CYP2C19 также могут катализировать основной путь метаболизма, но их количественные характеристики не изучались in vivo.

У человека идентифицировано 5 метаболитов. Основным метаболитом является 6'-карбоксиловой кислоты дериват еторикоксибу, что образуется при дальнейшей оксидации производной 6'-гідроксиметилу. Эти основные метаболиты либо не проявляют активности, или есть слабоактивними ингибиторами ЦОГ-2. Ни один из этих метаболитов не ингибирует ЦОГ-1.

Вывод.

После разового внутривенного введения здоровым добровольцам 25 мг еторикоксибу, меченого радиоизотопом, 70 % радиоактивного препарата выводится с мочой и 20 % ? с калом, главным образом в виде метаболитов. Менее 2 % выводится в виде неизмененного препарата.

Вывод еторикоксибу происходит почти полностью через метаболизм с последующим выведением почками. Равновесные концентрации еторикоксибу достигаются через 7 дней при применении в дозе 120 мг один раз в сутки, с показателем кумуляции приблизительно 2, что соответствует периоду полувыведения около 22 часов. Клиренс плазмы крови после внутривенного введения 25 мг препарата составляет около 50 мл/мин.

Отдельные группы пациентов

Пациенты пожилого возраста. Фармакокинетика у пациентов пожилого возраста (старше 65 лет) подобна фармакокинетике у молодых пациентов.

Пол. Фармакокинетика еторикоксибу является сходной у мужчин и женщин.

Нарушение функции печени. У пациентов с легким нарушением функции печени (5?6 баллов по шкале Чайлда?Пью) при применении еторикоксибу в дозе 60 мг 1 раз в сутки средний показатель AUC приблизительно на 16 % больше, чем у здоровых добровольцев при такой же дозировке препарата. У пациентов с умеренным нарушением функции печени (7?9 баллов по шкале Чайлда?Пью) при применении еторикоксибу в дозе 60 мг через сутки средний показатель AUC был подобный показателя у здоровых добровольцев, которые принимали препарат в дозе 60 мг один раз в сутки ежедневно; применение еторикоксибу в дозе 30 мг не изучалось в этой группе пациентов. Нет клинических или фармакокинетических данных относительно пациентов с тяжелым нарушением функции печени (?10 баллов по шкале Чайлда?Пью).

Нарушение функции почек. Фармакокинетика разовой дозы еторикоксибу 120 мг у пациентов с умеренными и тяжелыми нарушениями функции почек, а также у пациентов с заболеваниями почек терминальной стадии, которым проводят гемодиализ, не отличается значительным образом от фармакокинетики у здоровых добровольцев. При гемодиализе препарат практически не выводится (клиренс диализа ? примерно 50 мл/мин).

Дети. Фармакокинетика еторикоксибу у детей (младше 12 лет) не изучалась.

В ходе исследований фармакокинетики (n=16), которое проводилось при участии подростков в возрасте от 12 до 17 лет), фармакокинетика у пациентов с массой тела 40?60 кг, которым назначали еторикоксиб в дозе 60 мг 1 раз в сутки, и у пациентов с массой тела больше 60 кг, которым назначали препарат в дозе 90 мг 1 раз в сутки, была подобной фармакокинетике у взрослых, которые применяли еторикоксиб в дозе 90 мг 1 раз в сутки. Безопасность и эффективность применения еторикоксибу детям не установлены.

Симптоматическое лечение остеоартрита (ОА), ревматоидного артрита (РА), анкилозирующего спондилоартрита (AC), острого подагрического артрита, облегчения острой и хронической боли, умеренного и тяжелого острого послеоперационного боли, связанной со стоматологическими и абдомінальними гинекологическими операциями.

Препарат Аркоксія® противопоказан:

· при гиперчувствительности к действующему или любому вспомогательному веществу препарата;

· при активной пептической язве или активном желудочно-кишечном кровотечении;

· пациентам, у которых возникал бронхоспазм, острый ринит, назальные полипы, ангионевротический отек, крапивница или другие аллергические реакции после применения ацетилсалициловой кислоты или НПВП, включая ингибиторы ЦОГ-2 (циклооксигексаназа-2);

· в период беременности и кормления грудью;

· при тяжелых нарушениях функции печени (альбумин сыворотки крови <25 г/л или ?10 баллов по шкале Чайлда?Пью);

· если рассчитанный почечный клиренс креатинина < 30 мл/мин;

· детям в возрасте до 16 лет;

· при воспалительных заболеваниях кишечника;

· при застойной сердечной недостаточности (NYHA II?IV);

· пациентам с артериальной гипертензией, у которых показатели артериального давления постоянно выше 140/90 мм рт. ст. и недостаточно контролируются;

· при диагностированной ишемической болезни сердца, заболеваниях периферических артерий и/или цереброваскулярных заболеваниях.

Фармакодинамічні взаємодії

Пероральні антикоагулянти. У пацієнтів, стан яких стабілізований постійним застосуванням варфарину, прийом еторикоксибу в дозі 120 мг на добу супроводжується збільшенням приблизно на 13 % протромбінового часу міжнародного нормалізованого відношення (МНВ). Тому в пацієнтів, які застосовують пероральні антикоагулянти, слід часто перевіряти показники протромбінового часу МНВ, особливо в перші дні прийому еторикоксибу або при зміні його дозування.

Діуретики, інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) і антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ. Нестероїдні протизапальні засоби можуть послаблювати ефект діуретиків та інших антигіпертензивних препаратів. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад у пацієнтів з дегідратацією або у літніх пацієнтів з ослабленою функцією нирок) одночасне застосування інгібітору АПФ або антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ і препаратів, що інгібують циклооксигеназу, може призводити до подальшого погіршення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність, що зазвичай має оборотний характер. Слід пам'ятати про можливість таких взаємодій у пацієнтів, які застосовують еторикоксиб одночасно з інгібіторами АПФ або з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ. Тому такі комбінації слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Слід провести належну гідратацію та розглянути питання про проведення моніторингу функції нирок на початку комбінованого лікування, а також з певною періодичністю і надалі.

Ацетилсаліцилова кислота. У ході дослідження за участю здорових добровольців в умовах рівноважного стану застосування еторикоксибу в дозі 120 мг 1 раз на добу не впливало на антиагрегантну активність ацетилсаліцилової кислоти (81 мг 1 раз на добу). Еторикоксиб можна призначати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою в дозах, що застосовуються для профілактики серцево-судинних захворювань (застосування ацетилсаліцилової кислоти в низьких дозах). Однак одночасне застосування низьких доз ацетилсаліцилової кислоти та еторикоксибу збільшує частоту виникнення виразки ШКТ та інших ускладнень порівняно з монотерапією еторикоксибом. Не рекомендовано одночасне застосування еторикоксибу з ацетилсаліциловою кислотою, дози якої вищі за встановлені для профілактики, а також з іншими нестероїдними протизапальними засобами.

Циклоспорин та такролімус. Хоча взаємодія еторикоксибу з цими препаратами не вивчалась, одночасне застосування нестероїдних протизапальних засобів із циклоспорином або такролімусом може посилювати нефротоксичний вплив останніх. Слід контролювати функцію нирок при одночасному застосуванні еторикоксибу з будь-яким із цих препаратів.

Фармакокінетичні взаємодії

Вплив еторикоксибу на фармакокінетику інших препаратів.

Літій. Нестероїдні протизапальні засоби послаблюють виведення літію нирками, тим самим підвищуючи рівень літію в плазмі крові. Якщо необхідно, проводять ретельний контроль рівня літію у крові та коригують дозу літію протягом одночасного застосування цих препаратів, а також при припиненні застосування нестероїдних протизапальних засобів.

Метотрексат. У ході двох досліджень вивчалися ефекти еторикоксибу при застосуванні у дозах 60, 90 або 120 мг один раз на добу протягом 7 днів пацієнтами, які одержували один раз на тиждень метотрексат у дозі від 7,5 до 20 мг при ревматоїдному артриті. Еторикоксиб у дозі 60 і 90 мг не впливав на концентрацію в плазмі крові або нирковий кліренс метотрексату. В одному дослідженні при застосуванні еторикоксибу в дозі 120 мг не спостерігалось впливу на концентрацію в плазмі крові та нирковий кліренс метотрексату, тоді як в іншому дослідженні при застосуванні еторикоксибу в дозі 120 мг концентрація метотрексату в плазмі крові підвищувалася на 28 %, а нирковий кліренс метотрексату знижувався на 13 %. При одночасному призначенні еторикоксибу та метотрексату слід проводити відповідний моніторинг стосовно появи токсичного впливу метотрексату.

Пероральні контрацептиви. Еторикоксиб у дозі 60 мг при одночасному застосуванні з пероральними контрацептивами, що містять 35 мкг етинілестрадіолу та 0,5-1 мг норетиндрону, протягом 21 дня призводив до підвищення AUC0-24 етинілестрадіолу на 37 %. Еторикоксиб у дозі 120 мг при застосуванні з вищевказаними пероральними контрацептивами одночасно або через 12 годин підвищував у рівноважному стані значення AUC0-24 етинілестрадіолу на 50-60 %. Про таке підвищення концентрації етинілестрадіолу слід пам'ятати при виборі перорального контрацептиву з різним вмістом етинілестрадіолу, який застосовуватиметься одночасно з еторикоксибом. Підвищення експозиції етинілестрадіолу може збільшувати частоту виникнення побічних реакцій, пов'язаних із застосуванням пероральних контрацептивів (наприклад тромбоемболії вен у жінок групи ризику).

Гормонозамісна терапія (ГЗТ). Прийом 120 мг еторикоксибу з гормонозамісними препаратами, що включають кон'юговані естрогени (0,625 мг «Премарину™»), протягом 28 днів збільшує середній показник AUC0-24 у рівноважному стані некон'югованого естрону (на 41 %), еквіліну (на 76 %) і 17-?-естрадіолу (на 22 %). Вплив доз еторикоксибу, рекомендованих для тривалого застосування (30, 60 і 90 мг), не вивчався. Порівняно зі збільшенням при монотерапії препаратом «Премарин™» дозування з 0,625 до 1,25 мг, вплив еторикоксибу в дозах 120 мг на експозицію (AUC0-24) естрогенних компонентів препарату «Премарин™» був меншим, ніж на половину. Клінічне значення такого підвищення невідоме, а прийом високих доз препарату «Премарин™» одночасно з еторикоксибом не вивчався. Слід брати до уваги таке збільшення концентрації естрогену при виборі гормонального препарату для застосування у період постменопаузи при одночасному застосуванні з еторикоксибом, оскільки зростання експозиції естрогену підвищує ризик виникнення побічних реакцій при замісній гормонотерапії.

Преднізон/преднізолон. У дослідженнях взаємодії еторикоксиб не виявляв клінічно значущого впливу на фармакокінетику преднізону/преднізолону.

Дигоксин. При застосуванні еторикоксибу в дозі 120 мг 1 раз на добу протягом 10 днів здоровим добровольцям не спостерігався вплив на показник AUC0-24 у рівноважному стані та на виведення дигоксину нирками. Спостерігалося збільшення показника Сmax дигоксину (приблизно на 33 %). Таке підвищення, як правило, не є суттєвим у більшості пацієнтів. Однак слід спостерігати за станом пацієнтів з високим ризиком токсичної дії дигоксину при одночасному призначенні еторикоксибу та дигоксину.

Вплив еторикоксибу на препарати, що метаболізуються сульфотрансферазами

Еторикоксиб є інгібітором активності людської сульфотрансферази, зокрема SULT1E1, а також може підвищувати концентрацію етинілестрадіолу в сироватці крові. Оскільки на сьогодні даних про вплив численних сульфотрансфераз недостатньо, а клінічні ефекти багатьох препаратів вивчаються, доцільно з обережністю призначати еторикоксиб одночасно з іншими препаратами, що метаболізуються головним чином людськими сульфотрансферазами (такими як пероральний сальбутамол та міноксидил).

Вплив еторикоксибу на препарати, що метаболізуються ізоферментами CYP

За даними досліджень in vitro, не очікується пригнічення цитохромів Р450 (CYP) 1А2, 2С9, 2С19, 2D6, 2E1 або 3А4. У ході досліджень за участю здорових добровольців щоденне застосування еторикоксибу в дозі 120 мг не впливало на активність печінкового CYP3A4, що встановлено за еритроміциновим дихальним тестом.

Вплив інших препаратів на фармакокінетику еторикоксибу

Основний шлях обміну еторикоксибу залежить від ферментів CYP. CYP3A4 сприяє метаболізму еторикоксибу in vivo. Дослідження in vitro вказують на те, що CYP2D6, CYP2C9, CYP1A2 та CYP2C19 також можуть каталізувати основний шлях обміну еторикоксибу, але їх кількісні характеристики не вивчались in vivo.

Кетоконазол. Кетоконазол є потужним інгібітором CYP3A4. При застосуванні здоровими добровольцями у дозах 400 мг 1 раз на добу протягом 11 днів кетоконазол не чинив клінічно значущого впливу на фармакокінетику еторикоксибу в разовій дозі 60 мг (збільшення AUC на 43%).

Вориконазол і міконазол. Одночасне застосування перорального вориконазолу або міконазолу у вигляді орального гелю для місцевого застосування (потужні інгібітори CYP3A4) з еторикоксибом викликало невелике підвищення експозиції еторикоксибу, що, однак, не вважалося клінічно значущим згідно з опублікованими даними.

Рифампіцин. Одночасне призначення еторикоксибу та рифампіцину (потужного індуктора ферментів CYP) призводило до зниження концентрації еторикоксибу в плазмі крові на 65 %. Це може супроводжуватись повторним проявом симптомів. В той час як такі дані можуть вказувати на збільшення дози, не рекомендовано застосовувати еторикоксиб у дозах, що перевищують вказані для кожного показання, оскільки не вивчалось комбіноване застосування рифампіцину та еторикоксибу в таких дозах.

Антациди. Антацидні препарати не чинять клінічно значущого впливу на фармакокінетику еторикоксибу.

Аркоксію® применяют перорально. Препарат можно принимать независимо от приема пищи. Начало эффекта препарата наступает быстрее при приеме натощак. Это нужно учитывать при необходимости быстрого ослабления симптомов.

Поскольку риск возникновения нарушений со стороны сердечно-сосудистой системы при применении еторикоксибу возрастает при повышении дозы и продолжительности экспозиции, следует проводить короткие курсы лечения при применении наименьших эффективных суточных доз. Следует периодически переоценивать необходимость в облегчении симптомов и ответ на лечение, особенно у пациентов с остеоартритом.

Остеоартрит

Рекомендуемая доза составляет 30 мг 1 раз в сутки. У некоторых пациентов при недостаточном ослаблении симптомов увеличение дозы до 60 мг 1 раз в сутки может повысить эффективность. При отсутствии улучшения эффекта следует рассмотреть вопрос о других возможных методах лечения.

Ревматоидный артрит

Рекомендуемая доза составляет 60 мг 1 раз в сутки. У некоторых пациентов при недостаточном ослаблении симптомов увеличение дозы до 90 мг 1 раз в сутки может улучшить терапевтический эффект. При достижении клинической стабилизации пациента, целесообразно снизить дозу до 60 мг 1 раз в сутки. При отсутствии улучшения эффекта следует рассмотреть вопрос о других возможных методах лечения.

Анкилозирующий спондилит

Рекомендуемая доза составляет 60 мг 1 раз в сутки. У некоторых пациентов при недостаточном ослаблении симптомов увеличение дозы до 90 мг 1 раз в сутки может улучшить терапевтический эффект. При достижении клинической стабилизации пациента, целесообразно снизить дозу до 60 мг 1 раз в сутки. При отсутствии улучшения эффекта следует рассмотреть вопрос о других возможных методах лечения.

Острая боль

В случае появления острой боли еторикоксиб применяют лишь в острый симптоматический период.

Острый подагрический артрит

Рекомендуемая доза составляет 120 мг 1 раз в сутки. Во время клинических исследований острого подагрического артрита еторикоксиб применяли в течение 8 дней.

Послеоперационная боль, связанный с оперативным стоматологическим вмешательством Рекомендуемая доза - 90 мг 1 раз в сутки в течение максимум 3 дней. Для некоторых пациентов может быть необходимым дополнительное послеоперационное обезболивание.

Дозы, превышающие рекомендованные для каждого показания, либо не имеют дополнительной эффективности, либо не изучались. Поэтому:

· доза при остеоартрите не должна превышать 60 мг в сутки;

· доза при ревматоидном артрите и анкилозирующем спондилите не должна превышать 90 мг в сутки;

· доза при острой подагре не должно превышать 120 мг на сутки в течение максимального периода лечения 8 дней;

· доза при остром боли после стоматологического оперативного вмешательства не должна превышать 90 мг в сутки в течение максимального 3-дневного периода.

Пациенты пожилого возраста

Нет необходимости в коррекции дозирования для пациентов пожилого возраста. Как и в случае применения других препаратов, препарат следует назначать с осторожностью пациентам пожилого возраста.

Нарушение функции печени

Независимо от показания пациентам с нарушением функции печени легкой степени (5?6 баллов по шкале Чайлда?Пью) не следует превышать дозу 60 мг 1 раз в сутки. Пациентам с нарушением функции печени умеренной степени тяжести (7?9 баллов по шкале Чайлда-Пью) независимо от показания не следует превышать дозу 30 мг 1 раз в сутки.

Клинический опыт применения ограничен, особенно в отношении пациентов с нарушением функции печени умеренной степени, поэтому препарат следует назначать с осторожностью. Отсутствует клинический опыт применения препарата пациентам с тяжелой формой нарушения функции печени (?10 баллов по шкале Чайлда?Пью); поэтому препарат противопоказан таким пациентам.

Нарушение функции почек

Коррекция дозы не требуется пациентам с клиренсом креатинина ?30 мл/мин. Применение еторикоксибу пациентам с клиренсом креатинина <30 мл/мин противопоказано.

Дети. Еторикоксиб противопоказан детям в возрасте до 16 лет.

В ходе клинических исследований применения разовой дозы еторикоксибу до 500 мг или многократный прием до 150 мг в сутки в течение 21 дня не вызывал существенных токсических эффектов. Сообщалось об острой передозировке еторикоксибом, хотя в большинстве случаев о побочных реакциях не сообщалось. Побочные реакции, которые наблюдались чаще всего, были сопоставимы с профилем безопасности еторикоксибу (такие как реакции со стороны желудочно-кишечного тракта, со стороны сердца и почек).

В случае передозировки целесообразно принять обычных поддерживающих мероприятий, например, удаление неабсорбованого препарата из желудочно-кишечного тракта, осуществление клинического наблюдения и, в случае необходимости ? проведение поддерживающего лечения.

Еторикоксиб не выводится при гемодиализе; неизвестно, выводится препарат при проведении перитонеального диализа.

Безпека застосування еторикоксибу оцінювалась у ході клінічних досліджень за участю 9295 пацієнтів, включаючи 6757 пацієнтів з остеоартритом, ревматоїдним артритом, хронічним болем у нижній частині спини та анкілозуючим спондилітом (приблизно 600 пацієнтів з остеоартритом або ревматоїдним артритом одержували лікування протягом 1 року або довше).

Під час клінічних досліджень профіль небажаних явищ був однаковим у пацієнтів з остеоартритом або ревматоїдним артритом, які застосовували еторикоксиб протягом 1 року або довше.

У ході клінічного дослідження за участю пацієнтів із гострим подагричним артритом еторикоксиб призначали в дозі 120 мг 1 раз на добу протягом 8 днів. Профіль небажаних явищ у цьому дослідженні був у цілому таким самим, як у дослідженнях за участю пацієнтів з остеоартритом, ревматоїдним артритом та хронічним болем у нижній частині спини.

У програмі оцінки безпеки для серцево-судинної системи за даними трьох контрольованих досліджень з активним препаратом порівняння 17412 пацієнтів з остеоартритом або ревматоїдним артритом отримували еторикоксиб (у дозах 60 мг або 90 мг) в середньому впродовж приблизно 18 місяців. Дані про безпеку та більш детальна інформація про цю програму представлені в розділі «Фармакологічні властивості».

У ході клінічних досліджень за участю пацієнтів із гострим післяопераційним болем після стоматологічних, абдомінально-генікологічних хірургічних втручань, включаючи 1222 пацієнти, які застосовували еторикоксиб (у дозах 90 мг або 120 мг), профіль небажаних явищ був у цілому таким же, як у дослідженнях за участю пацієнтів з остеоартритом, ревматоїдним артритом та хронічним болем у нижній частині спини.

Про нижчезазначені побічні реакції повідомлялось з більшою частотою при застосуванні препарату, ніж плацебо, у ході клінічних досліджень за участю пацієнтів з остеоартритом, ревматоїдним артритом, хронічним болем у нижній частині спини або анкілозуючим спондилітом, які застосовували еторикоксиб у дозі 30 мг, 60 мг або 90 мг протягом 12 тижнів (дослідження за програмою MEDAL, короткострокові дослідження щодо гострого болю та постмаркетинговий досвід)

Таблиця 2

Клас системи органів П

Побічні реакції

Категорія частоти*

Інфекції та інвазії

альвеолярний остит

часто

гастроентерит, інфекції верхніх дихальних шляхів, інфекції сечовивідного тракту

нечасто

Порушення з боку крові і лімфатичної системи

анемія (переважно в результаті шлунково-кишкової кровотечі), лейкопенія, тромбоцитопенія

нечасто

Порушення з боку імунної системи

гіперчутливість‡ ?

нечасто

ангіоневротичний набряк/анафілактичні/анафілактоїдні реакції, у тому числі шок‡

рідко

Розлади метаболізму і харчування

набряки/затримка рідини

часто

зниження або посилення апетиту, збільшення маси тіла

нечасто

Психічні порушення

тривожність, депресія, погіршення розумової діяльності, галюцинації‡

нечасто

сплутаність свідомості‡, неспокійний стан‡

рідко

Порушення з боку нервової системи

запаморочення, головний біль

часто

дисгевзія, безсоння, парестезія/гіпестезія, сонливість

нечасто

Порушення з боку органів зору

нечіткість зору, кон'юнктивіт

нечасто

Порушення з боку органів слуху і вестибулярного апарату

шум у вухах, запаморочення

нечасто

Порушення з боку серця

серцебиття, аритмія‡

часто

фібриляція передсердь, тахікардія‡, застійна серцева недостатність, неспецифічні зміни на ЕКГ, стенокардія‡, інфаркт міокарда§

нечасто

Порушення з боку судинної системи

гіпертензія

часто

припливи крові, інсульт§, транзиторна ішемічна атака, гіпертонічний криз‡, васкуліт‡

нечасто

Порушення з боку органів дихальної системи, грудної клітки і середостіння

бронхоспазм‡

часто

кашель, диспное, носова кровотеча

нечасто

Порушення з боку шлунково-кишкового тракту

біль у животі

дуже часто

запор, метеоризм, гастрит, печія/кислотний рефлюкс, діарея, диспепсія/дискомфорт в ділянці епігастрія, нудота, блювання, езофагіт, виразки в ротовій порожнині

часто

здуття живота, зміна характеру перистальтики кишечнику, сухість у роті, гастродуоденальні виразки, пептичні виразки, у тому числі перфорація і кровотеча ШКТ, синдром подразненого кишечнику, панкреатит‡

нечасто

Порушення з боку гепатобіліарної системи

підвищення АЛТ, підвищення АСТ

часто

гепатит‡

рідко

печінкова недостатність‡, жовтяниця‡

рідко†

Порушення з боку шкіри і підшкірної клітковини

екхімоз

часто

набряк обличчя, свербіж, висип, еритема‡, кропив'янка‡

нечасто

синдром Стівенса?Джонсона‡, токсичний епідермальний некроліз‡, стійка медикаментозна еритема‡

рідко†

Порушення з боку опорно-рухової системи і сполучної тканини

спазми/судоми м'язів, скелетно-м'язовий біль/скутість

нечасто

Порушення з боку нирок і сечовидільної системи

протеїнурія, підвищення рівня креатиніну в сироватці крові, ниркова недостатність/дисфункція

нечасто

Порушення загального стану та порушення, пов'язані зі способом застосування

астенія/втома, грипоподібні симптоми

часто

біль у грудній клітці

нечасто

Лабораторні дослідження

підвищення рівня азоту сечовини крові, підвищення рівня креатинфосфокінази, гіперкаліємія, підвищення рівня сечової кислоти

нечасто

зниження рівня натрію в крові

рідко

* Визначається для кожного терміну побічного явища за частотою в базі даних клінічних досліджень: дуже часто (?1/10); часто (?1/100, <1/10); нечасто (?1/1000, <1/100); рідко (?1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000).

‡Побічна реакція ідентифікована у ході посмаркетингового спостереження. Частота визначалася за максимальною частотою у клінічних дослідженнях (дані зібрані за показаннями та затвердженою дозою).

†Визначалася відповідно до вимог Посібника з короткої характеристики на лікарський засіб (2-й перегляд, вересень 2009) на підставі розрахованої верхньої межі 95% довірчого інтервалу для 0 явищ з урахуванням кількості учасників, які приймали препарат Аркоксія®, в аналізі даних III фази, об'єднаних за дозою і показанням (n=15 470).

?Гіперчутливість включає поняття: алергія, медикаментозна алергія, медикаментозна гіперчутливість, гіперчутливість, гіперчутливість неуточнена, реакція гіперчутливості і неуточнена алергія.

§ За результатами аналізу тривалих, контрольованих за допомогою плацебо і активного препарату порівняння досліджень, селективні інгібітори ЦОГ-2 були пов'язані зі збільшенням ризику виникнення серйозних артеріальних тромботичних подій, включаючи інфаркт міокарда та інсульт. Малоймовірно, що абсолютний ризик виникнення таких явищ перевищує 1% на рік (нечасто).

При застосуванні НПЗП повідомлялося про такі серйозні побічні реакції: нефротоксичність, включаючи інтерстиціальний нефрит і нефротичний синдром, тому не можна виключати їх виникнення при застосуванні еторикоксибу.

Вплив на шлунково-кишковий тракт. Повідомлялось про ускладнення з боку гастроінтестинального тракту (перфорації, виразки або кровотечі), іноді з фатальним наслідком у пацієнтів, які застосовували еторикоксиб.

Рекомендовано з обережністю застосовувати НПЗП при лікуванні пацієнтів з високим ризиком розвитку ускладнень з боку ШКТ (пацієнти, які одночасно застосовують будь-який інший НПВП або ацетилсаліцилову кислоту, пацієнти з такими захворюваннями ШКТ в анамнезі, як виразка або шлунково-кишкова кровотеча).

Існує додатковий ризик виникнення побічних реакцій з боку ШКТ (гастроінтестинальні виразки або інші ускладнення з боку ШКТ) при одночасному застосуванні еторикоксибу та ацетилсаліцилової кислоти (навіть у низьких дозах). У тривалих клінічних дослідженнях не спостерігалось вираженої відмінності стосовно безпеки ШКТ при застосуванні селективного інгібітора ЦОГ-2 + ацетилсаліцилова кислота та НПЗП + ацетилсаліцилова кислота.

Вплив на серцево-судинну систему. Клінічні дослідження вказують на те, що застосування селективних інгібіторів ЦОГ-2 пов'язане з ризиком виникнення тромботичних ускладнень (особливо інфаркту міокарда та інсульту) у порівнянні з плацебо та деякими НПЗП. Оскільки ризик серцево-судинних ускладнень може зростати при збільшенні дози та тривалості застосування еторикоксибу, препарат слід призначати на якомога коротший період часу та в найнижчих ефективних добових дозах. Слід періодично переглядати потребу у симптоматичному полегшенні болю та вираженість реакції на лікування, особливо у пацієнтів з остеоартритом.

Пацієнтам з вираженими факторами ризику розвитку серцево-судинних ускладнень (такими як гіпертензія, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння) призначати еторикоксиб слід лише після ретельного обміркування.

Селективні інгібітори ЦОГ-2 не заміняють застосування ацетилсаліцилової кислоти для профілактики тромбоемболічних серцево-судинних захворювань, оскільки не чинять антиагрегантної дії. Тому не слід відміняти антиагрегантні препарати.

Вплив на нирки. Ниркові простагландини можуть відігравати компенсаторну роль у підтриманні перфузії нирок. Тому при станах, що супроводжуються погіршенням ниркової перфузії, застосовування еторикоксибу може призводити до послаблення утворення простагландинів і, як наслідок, ниркового кровотоку, тим самим погіршуючи функцію нирок. Високий ризик розвитку такої реакції - у пацієнтів з існуючим вираженим порушенням функції нирок, некомпенсованою серцевою недостатністю або цирозом. У таких пацієнтів слід контролювати функцію нирок.

Затримка рідини, набряки та гіпертензія. Всі НПЗП, включаючи еторикоксиб, можуть призводити до розвитку або рецидиву застійної серцевої недостатності. З обережністю препарат призначають пацієнтам з серцевою недостатністю в анамнезі, порушенням функції лівого шлуночка або гіпертензією, а також пацієнтам з набряками, що виникли з будь-яких інших причин. При клінічних ознаках погіршення стану таких пацієнтів слід застосувати відповідні заходи, включаючи відміну еторикоксибу.

Еторикоксиб, особливо у високих дозах, може призводити частіше та до тяжчої гіпертензії, ніж деякі інші НПЗП та селективні інгібітори ЦОГ-2. Тому гіпертензія повинна бути контрольованою перед початком лікування еторикоксибом. Тиск крові слід контролювати протягом 2 тижнів після початку лікування, а потім - періодично. Якщо тиск крові виражено підвищується, слід розглянути можливість альтернативного лікування.

Вплив на печінку. Про підвищення рівня АЛТ та/або АСТ (приблизно в 3 або більше разів порівняно з верхньою межею норми) повідомлялось приблизно в 1% пацієнтів, які брали участь у клінічних дослідженнях та застосовували еторикоксиб у дозах 30, 60 та 90 мг на добу.

Слід спостерігати стан всіх пацієнтів із симптомами та/або ознаками порушення функції печінки, а також пацієнтів з патологічними показниками функції печінки. При ознаках порушення функції печінки та при стійких патологічних змінах показників функції печінки (в три рази вищих за верхню межу норми), еторикоксиб слід відмінити.

Загальні вказівки. Якщо протягом лікування у пацієнта спостерігається погіршення функції будь-якої із систем органів, слід провести відповідні заходи та розглянути питання про відміну еторикоксибу. Відповідний медичний нагляд слід проводити при застосуванні еторикоксибу у пацієнтів літнього віку та у пацієнтів з порушенням функції нирок, печінки або серця.

З обережністю слід починати лікування еторикоксибом пацієнтів з дегідратацією. Рекомендовано провести регідратацію перед початком застосування еторикоксибу.

Про розвиток серйозних шкірних реакцій, в деяких випадках з фатальним наслідком, у тому числі ексфоліативного дерматиту, синдрому Стівенса-Джонсона й токсичного епідермального некролізу, дуже рідко повідомлялось при застосуванні НПЗП і деяких селективних інгібіторів ЦОГ-2 під час постмаркетингового спостереження (див. розділ «Побічні реакції»). Найвищий ризик розвитку таких реакцій на початку терапії, з початком проявів, у більшості випадків протягом першого місяця лікування. Про серйозні реакції гіперчутливості (такі як анафілаксія і ангіоневротичний набряк) повідомлялось у пацієнтів, які застосовують еторикоксиб (див. розділ «Побічні реакції»). Деякі селективні інгібітори ЦОГ-2 можуть збільшувати ризик виникнення шкірних реакцій у пацієнтів з алергічною реакцією до будь-якого препарату в анамнезі. Еторикоксиб слід відмінити при перших проявах висипу на шкірі, ушкоджень слизової оболонки або інших ознак гіперчутливості.

При застосуванні еторикоксибу можуть маскуватись прояви лихоманки та інші ознаки запального процесу.

З обережністю призначають одночасно еторикоксиб та варфарин або інші пероральні антикоагулянти.

Застосування еторикоксибу, як і інших препаратів, що інгібують ЦОГ та синтез простагландинів, не рекомендовано жінкам, які планують вагітність.

До складу препарату Аркоксія® входить лактоза. Пацієнти з такими рідкими вродженими захворюваннями, як непериносимість галактози, дефіцит лактази Лаппа та глюкозо-галактозна мальабсорбція, не повинні застосовувати цей препарат.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Не проводились дослідження стосовно впливу еторикоксибу на здатність управляти автотранспортом та механізмами. Пацієнти, у яких під час застосування еторикоксибу виникає запаморочення, вертиго або сонливість, не повинні керувати автотранспортом та механізмами.

Срок годности. 3 года. Не применять после окончания срока годности, указанного на упаковке.

Хранить в оригинальной упаковке при температуре не выше 30 °С в недоступном для детей месте.

Категория отпуска. По рецепту.