Кларитроміцин таблетки 250мг №10 (79206)

діюча речовина: clarithromycin;

1 таблетка містить кларитроміцину, у перерахуванні на 100 % речовину - 250 мг або 500 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна; натрію крохмальгліколят (тип А); натрію лаурилсульфат; гіпромелоза; кальцію стеарат; суміш для покриття "Opadry II Yellow" (містить: триацетин; гіпромелозу; лактозу, моногідрат; титану діоксид (Е 171); поліетиленгліколь; заліза оксид жовтий (Е 172)).

По 10 таблеток, покритих плівковою оболонкою, у блістері,

1 блістер у пачці.

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки, вкриті плівковою оболонкою, жовтого кольору, з двоопуклою поверхнею, зі смугою з одного боку таблетки та тисненням "КМП" з іншого боку. На поперечному розрізі помітне ядро білого кольору.

Кларитроміцин - напівсинтетичний антибіотик групи макролідів. Антибактеріальна дія кларитроміцину визначається його зв'язуванням з 50S-рибосомальною субодиницею чутливих бактерій та пригніченням біосинтезу білка. Препарат виявляє високу ефективність in vitro по відношенню до широкого спектру аеробних та анаеробних грампозитивних та грамнегативних мікроорганізмів, у тому числі госпітальних штамів. Мінімальні переважні концентрації (МПК) кларитроміцину зазвичай вдвічі нижчі за МПК еритроміцину.

Кларитроміцин in vitro високоефективний щодо Legionella pneumophila та Mycoplasma pneumonie. Діє бактерицидно щодо H. pylori, активність кларитроміцину при нейтральному pH вище, ніж при кислому pH. Дані in vitro та in vivo показують високу ефективність кларитроміцину щодо клінічно значущих штамів мікобактерій. Дослідження in vitro показали, що штами Enterobacteriaceae та Pseudomonas , як і грамнегативні бактерії, що не продукують лактозу, не чутливі до кларитроміцину.

Мікробіологія. Кларитроміцин активний in vitro та в клінічній практиці щодо більшості штамів таких мікроорганізмів:

Аеробні грампозитивні мікроорганізми: Staphylococcus aureus, Streptococcus pneumoniae, Streptococcus pyogenes, Listeria monocytogenes.

Аеробні грамнегативні мікроорганізми: Haemophilus influenzae, Haemophilus parainfluenzae, Moraxella catarrhаlis, Neisseria gonorrhоeae, Legionella pneumophila.

Інші мікроорганізми: Mycoplasma pneumoniae, Chlamydia pneumoniae (TWAR).

Мікобактерії: Mycobacterium leprae, Mycobacterium kansasii, Mycobacterium chelonae, Mycobacterium fortuitum, Mycobacterium avium complex (MAC) , які включають Mycobacterium avium, Mycobacterium intracellulare .

Бета-лактамази мікроорганізмів не впливають на ефективність кларитроміцину.

Більшість метицилін- та оксацилінрезистентних штамів стафілококів не чутливі до кларитроміцину.

Helicobacter: H. pylori.

Кларитроміцин активний in vitro по відношенню до більшості штамів таких мікроорганізмів, проте клінічна ефективність та безпека його застосування не встановлені:

Аеробні грампозитивні мікроорганізми: Streptococcus agalactiae, Streptococci (групи C, F, G), Viridans group streptococci.

Аеробні грамнегативні мікроорганізми: Bordetella pertussis, Pasteurella multitocida.

Анаеробні грампозитивні мікроорганізми: Clostridium perfringens, Peptococcus niger, Propionibacterium acnes.

Анаеробні грамнегативні мікроорганізми: Bacteriodes melaninogenicus.

Спірохети: Borrelia burgdorferi, Treponema pallidum.

Кампілобактерії: Campylobacter jejuni.

Кларитроміцин має бактерицидну дію щодо кількох штамів бактерій: Haemophilus influenzae, Streptococcus pneumoniae, Streptococcus pyogenes, Streptococcus agalactiae, Moraxella (Branhamella) catarrhalis, Neisseria gonorrhoeae , H.

Основним метаболітом кларитроміцину в організмі людини є мікробіологічно активний 14-гідроксикларитроміцин (14-ОН-кларитроміцин). Для більшості мікроорганізмів мікробіологічна активність метаболіту дорівнює або в 1-2 рази слабша, ніж материнська субстанція, за винятком H. influenzae , щодо якого ефективність метаболіту в 2 рази вища. В умовах in vitro та in vivo материнська субстанція та її основний метаболіт мають або адитивний, або синергічний ефект щодо H. influenzae , залежно від штаму мікроорганізму.

Тести на чутливість.

Кількісні способи, що вимагають вимірювання діаметра зони, дають чіткішу оцінку чутливості мікробів до протимікробних продуктів. В одній із рекомендованих процедур для тестування чутливості використовують диски, імпрегновані 15 мкг кларитроміцину (дифузний тест Кірбі-Бауера); При інтерпретації співвідносять діаметр зони пригнічення цього диска зі значеннями МПК для кларитроміцину. МПК визначається методом розведення в бульйоні чи агарі.

При проведенні цих процедур висновок лабораторії «чутливість» вказує на те, що мікроорганізм, що інфікує, швидше за все, відповість на терапію. Висновок «резистентний» вказує на те, що мікроорганізм, що інфікує, швидше за все, не відповість на терапію. Висновок «проміжна чутливість» говорить про те, що терапевтичний ефект даного препарату може бути сумнівним або мікроорганізм буде чутливим, якщо застосовувати вищі дози (про проміжну чутливість говорять також як про помірну чутливість).

Необхідно брати до уваги специфічні для країни або регіону відомості про абсолютні межі діапазону чутливості, резистентності та проміжної чутливості.

Кларитроміцин швидко та добре абсорбується із шлунково-кишкового тракту після перорального застосування препарату у формі таблеток. Мікробіологічно активний метаболіт 14-гідроксикларитроміцин утворюється методом метаболізму першого проходження. Кларитроміцин можна застосовувати незалежно від їди, оскільки їжа не впливає на біодоступність таблеток кларитроміцину. Їжа трохи затримує початок абсорбції кларитроміцину та утворення 14-гідроксиметаболіту. Фармакокінетика кларитроміцину нелінійна, але рівноважна концентрація досягається в межах 2 днів застосування препарату. При застосуванні 250 мг двічі на день 15-20% незміненого препарату виводиться із сечею. При дозі 500 мг 2 рази на день виведення препарату з сечею інтенсивніше (приблизно 36%). 14-гідроксикларитроміцин є головним метаболітом, який виводиться із сечею у кількості 10-15 % прийнятої дози. Більшість залишку дози виводиться з фекаліями, переважно з жовчю. 5-10% вихідної сполуки виявляється у фекаліях.

При застосуванні 500 мг кларитроміцину 3 рази на добу концентрація кларитроміцину в плазмі підвищується порівняно з такими при застосуванні дози 500 мг 2 рази на добу.

Концентрація кларитроміцину в тканинах у кілька разів перевищує концентрацію препарату в крові. Підвищені концентрації були виявлені як у тонзилярній, так і в легеневій тканинах. Кларитроміцин при терапевтичних дозах на 80% зв'язується із білками плазми.

Кларитроміцин проникає у слизову оболонку шлунка. Вміст кларитроміцину в слизовій оболонці та тканині шлунка вищий при застосуванні кларитроміцину разом з омепразолом, ніж при монотерапії кларитроміцином.

Лікування інфекцій, спричинених чутливими до кларитроміцину мікроорганізмами:

• Інфекції верхніх дихальних шляхів, тобто носоглотки (тонзиліт, фарингіт) та інфекції придаткових пазух носа.
• Інфекції нижніх дихальних шляхів (бронхіт, гостра крупозна пневмонія та первинна атипова пневмонія) (див. розділи "Фармакологічні властивості.
• Інфекції шкіри та м'яких тканин (імпетиго, фолікуліт, еризипелоїд, фурункульоз, інфіковані рани) (див. розділи «Фармакологічні властивості.
• Гострі та хронічні одонтогенні інфекції.
• Дисеміновані або локалізовані мікобактеріальні інфекції, спричинені Mycobacterium avium або Mycobacterium intracellulare . Локалізовані інфекції, спричинені Mycobacterium chelonae, Mycobacterium fortuitum або Mycobacterium kansasii.
• Ерадикація H. pylori у пацієнтів з виразкою дванадцятипалої кишки при пригніченні секреції соляної кислоти (активність кларитроміцину щодо H. pylori при нейтральному pH вище, ніж при кислому pH).

Підвищена чутливість до макролідних антибіотиків та інших компонентів препарату.

Одночасне застосування кларитроміцину та будь-якого з нижчезазначених препаратів: астемізол, цизаприд, пімозиду, терфенадин (оскільки це може призвести до продовження інтервалу QT та розвитку серцевих аритмій, включаючи шлуночкову тахікардію, фібриляцію шлуночків та torsades de point готамін ( оскільки це може призвести до ерготоксичності), інгібітори ГМГ-КоА-редуктази (статини), які значною мірою метаболізуються CYP3A4 (ловастатин або симвастатин) через підвищений ризик виникнення міопатії, включаючи рабдоміоліз (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). ). інші види взаємодій», «Особливості застосування»).

Одночасне застосування кларитроміцину та перорального мідазоламу (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій).

Вроджене або встановлене придбане подовження інтервалу QT або серцеві шлуночкові аритмії в анамнезі, включаючи torsades de pointes .

Гіпокаліємія (ризик подовження інтервалу QT).

Тяжка печінкова недостатність у поєднанні з супутньою нирковою недостатністю.

Одночасне застосування кларитроміцину та інших сильних інгібіторів CYP3A4 з колхіцином.

Одночасне застосування кларитроміцину з тикагрелором або ранолазином.

Кларитроміцин не взаємодіє з пероральними контрацептивами.

Застосування нижченаведених препаратів суворо протипоказане через можливий розвиток тяжких наслідків взаємодії:

Цизаприд, пімозид, астемізол, терфенадин.

Підвищення рівня цизаприду у сироватці крові зафіксовано у пацієнтів, які отримували кларитроміцин та цизаприд одночасно. Це може призвести до подовження інтервалу QT та появи аритмій, у тому числі шлуночкової тахікардії, фібриляції шлуночків та torsades de pointes. Подібні ефекти відзначалися у пацієнтів, які приймали кларитроміцин та пімозид одразу (див. розділ «Протипоказання»).

Повідомляли про здатність макролідів змінювати метаболізм терфенадину, призводячи до підвищення рівня терфенадину в сироватці крові, що іноді асоціювалося з аритміями, такими як подовження інтервалу QT, шлуночкова тахікардія, фібриляція шлуночків та torsades de pointes . У ході дослідження у 14 добровольців при одночасному застосуванні кларитроміцину та терфенадину спостерігалося підвищення рівня кислотного метаболіту терфенадину в 2-3 рази та подовження інтервалу QT, яке не призвело до жодного клінічно видимого ефекту. Подібні ефекти спостерігалися і при одночасному застосуванні астемізолу та інших макролідів.

Алкалоїди ріжків.

Постмаркетингові повідомлення свідчать, що одночасне застосування кларитроміцину та ерготаміну або дигідроерготаміну асоціювалося з появою ознак гострого ерготизму, що характеризувалося вазоспазмом та ішемією кінцівок та інших тканин, включаючи центральну нервову систему (ЦНС). Одночасне призначення кларитроміцину та алкалоїдів ріжків протипоказане (див. розділ «Протипоказання»).

Пероральний мідазол.

При застосуванні мідазоламу з таблетками кларитроміцину (500 мг 2 рази на день) площа під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» (AUC) мідазоламу збільшувалась у 7 разів після перорального впровадження мідазоламу. Одночасне застосування перорального мідазоламу та кларитроміцину протипоказане (див. розділ "Протипоказання").

Інгібітори ГМГ-КоА-редуктази (статини).

Одночасне застосування кларитроміцину з ловастатином або симвастатином протипоказане (див. розділ «Протипоказання»), оскільки ці статини значною мірою метаболізуються CYP3A4, одночасне застосування з кларитроміцином підвищує їхню концентрацію в плазмі крові, що, у свою чергу, підвищує ризик виникнення міопу. Зафіксовано розвиток рабдоміолізу у пацієнтів при одночасному застосуванні кларитроміцину та цих статинів. Якщо лікування кларитромицином неможливо уникнути, терапію ловастатином чи симвастатином необхідно припинити під час курсу лікування.

Слід обережно призначати кларитроміцин одночасно з іншими статинами. У випадках, коли одночасного застосування кларитроміцину зі статинами неможливо уникнути, рекомендується призначати найменшу зареєстровану дозу статину. Можливе застосування статину, що не залежить від метаболізму CYP3A4 (наприклад, флувастатину). Необхідний моніторинг стану пацієнтів щодо виявлення ознак та симптомів міопатії.

Вплив інших лікарських засобів на кларитроміцин.

Лікарські засоби, які є індукторами CYP3A (наприклад, рифампіцин, фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал, препарати звіробою) можуть індукувати метаболізм кларитроміцину. Це може призвести до субтерапевтичних рівнів кларитроміцину та зниження його ефективності. Крім того, може знадобитися моніторинг плазмових рівнів індуктора CYP3A, які можуть бути підвищені через інгібування CYP3A кларитроміцином (див. інструкцію з медичного застосування відповідного індуктора CYP3A4). Одночасне застосування рифабутину та кларитроміцину призводило до підвищення рівня рифабутину та зниження рівня кларитроміцину у сироватці крові з одночасним підвищенням ризику появи увеїту.

Нижче зазначені лікарські засоби, вплив яких на концентрацію кларитроміцину в крові відомий або передбачається, тому може знадобитися зміна дози кларитроміцину або застосування альтернативної терапії.

Ефавіренц, невірапін, рифампіцин, рифабутин та рифапентин.

Потужні індуктори ферментів цитохрому Р450, такі як ефавіренц, невірапін, рифампіцин, рифабутин та рифапентин можуть прискорювати метаболізм кларитроміцину, знижуючи його концентрацію в плазмі крові, але збільшуючи концентрацію 14-ОН-кларитроміцину - мікробіологічно активні. Оскільки мікробіологічна активність кларитроміцину та 14-ОН-кларитроміцину різна щодо різних бактерій, очікуваний терапевтичний ефект може бути не досягнутий через одночасне застосування кларитроміцину та індукторів ферментів цитохрому Р450.

Етравірін.

Дія кларитроміцину послаблювалася етравірином, але концентрації активного метаболіту 14-ОН-кларитроміцину збільшувалися. Оскільки 14-ОН-кларитроміцин має знижену активність по відношенню до Mycobacterium avium complex (MAC) , загальна активність по відношенню до цього патогену може бути змінена. Тому для лікування МАС слід розглянути застосування альтернативних кларитроміцину лікарських засобів.

Флуконазол.

Одночасне застосування флуконазолу 200 мг на день та кларитроміцину 500 мг 2 рази на день у 21 здорового добровольця призводило до збільшення рівноважної C min кларитроміцину на 33 % та AUC - на 18 %. Рівноважні концентрації активного метаболіту 14-ОН-кларитроміцину суттєво не змінювалися при одночасному застосуванні флуконазолу. Зміна дози кларитроміцину не потрібна.

Ритонавір.

Фармакокінетичне дослідження показало, що одночасне застосування ритонавіру 200 мг кожні 8 годин та кларитроміцину 500 мг кожні 12 годин призводило до значного пригнічення метаболізму кларитроміцину. Cmax кларитроміцину підвищувалася на 31%, Cmin - на 182% та AUC - на 77% при одночасному застосуванні ритонавір. Відзначалося повне пригнічення утворення 14-ОН-кларитроміцину. Через широкий терапевтичний спектр зменшення дози кларитроміцину для пацієнтів із звичайною функцією нирок не потрібне. Однак для пацієнтів з нирковою недостатністю необхідна корекція дози: для пацієнтів з CL CR 30-60 мл/хв дозу кларитроміцину необхідно знизити на 50%. Для пацієнтів з CL CR < 30 мл/хв. дозу кларитроміцину необхідно знизити на 75%. Дози кларитроміцину, що перевищують 1 г/добу, не слід застосовувати разом із ритонавіром.

Таку ж корекцію дози слід проводити для пацієнтів з порушеннями функції нирок при застосуванні ритонавіру як фармакокінетичного підсилювача поряд з іншими інгібіторами ВІЛ-протеази, включаючи атазанавір та саквінавір (див. нижче «Двосторонньо спрямовані лікарські взаємодії»).

Вплив кларитроміцину на інші лікарські засоби.

Антиаритмічні засоби.

Існують постмаркетингові повідомлення про розвиток torsades de pointes , що виник при одночасному застосуванні кларитроміцину з хінідином або дизопірамідом. Рекомендується проводити ЕКГ-моніторинг для своєчасного виявлення подовження інтервалу QT при одночасному застосуванні кларитроміцину з цими препаратами. Під час терапії кларитроміцин слід стежити за концентраціями цих препаратів у сироватці крові.

У ході постмаркетингового застосування були повідомлення про гіпоглікемію при одночасному застосуванні кларитроміцину та дизопіраміду, тому необхідний моніторинг рівня глюкози при одночасному застосуванні цих засобів.

Пероральні гіпоглікемічні засоби/інсулін.

При одночасному застосуванні з певними гіпоглікемічними засобами, такими як натеглінід та репаглінід, кларитроміцин може інгібувати ензим CYP3A, що може спричинити гіпоглікемію. Рекомендовано ретельний моніторинг рівня глюкози.

CYP3A-пов'язані взаємодії.

Одночасне застосування кларитроміцину, відомого як інгібітор ферменту CYP3A, та препарату, головним чином метаболізуючого CYP3A, може призвести до підвищення концентрації останнього у плазмі крові, що, у свою чергу, може посилити або продовжити його терапевтичний ефект та побічні ефекти. Слід бути обережними при застосуванні кларитроміцину пацієнтам, які отримують терапію лікарськими засобами - субстратами CYP3A, особливо якщо CYP3A-субстрат має вузький терапевтичний діапазон (наприклад, карбамазепін) та/або екстенсивно метаболізується цим ензимом. Може знадобитися зміна дози і, якщо можливо, ретельний моніторинг сироваткових концентрацій лікарського засобу, що в основному метаболізується CYP3A, для пацієнтів, які одночасно застосовують кларитроміцин.

Відомо (або передбачається), що такі лікарські засоби або групи препаратів метаболізуються одним і тим же CYP3A ізоферментом: альпразолам, астемізол, карбамазепін, цилостазол, цизаприд, циклоспорин, дизопірамід, алкалоїди ріжків, ловастатин, метилпреднізолон, метилпреднізолон, (наприклад, кветіапін), пімозид, хінідин, рифабутин, силденафіл, симвастатин, такролімус, терфенадин, тріазол та вінбластин, але цей список не є повним. Подібний механізм взаємодії відзначений при застосуванні фенітоїну, теофіліну та вальпроату, які метаболізуються іншими ізоферментами системи цитохрому Р450.

Омепразол.

Кларитроміцин (500 мг кожні 8 годин) застосовували у комбінації з омепразолом (40 мг на добу) у дорослих здорових добровольців. Рівноважні концентрації омепразолу в плазмі збільшувалися (C max , AUC 0-24 та t 1/2 збільшувалися на 30%, 89% та 34% відповідно). При застосуванні тільки омепразолу середнє значення рН шлункового соку при вимірі протягом 24 годин становило 5,2, при одночасному застосуванні омепразолу з кларитроміцином - 5,7.

Силденафіл, тадалафіл та варденафіл.

Кожен з цих інгібіторів фосфодіестерази метаболізується (принаймні окремо) за участю CYP3A, а CYP3A може інгібуватися одночасно прийнятим кларитроміцином. Одночасний прийом кларитроміцину з силденафілом, тадалафілом або варденафілом може призводити до збільшення експозиції інгібітору фосфодіестерази, тому слід розглядати питання щодо зниження дози силденафілу, тадалафілу або варденафілу.

Теофілін, карбамазепін.

Результати клінічних досліджень показали, що існує незначне, але статистично значуще (p?0,05) збільшення концентрації теофіліну або карбамазепіну в плазмі при їх одночасному застосуванні з кларитроміцином.

Толтеродин.

Толтеродин переважно метаболізується 2D6-ізоформою цитохрому Р450 (CYP2D6). Однак у популяції пацієнтів без CYP2D6 метаболізм відбувається через CYP3A. У цій популяції пригнічення CYP3A призводить до значного підвищення плазмових концентрацій толтеродину. У таких пацієнтів зниження дози толтеродину може бути потрібне при його застосуванні з інгібіторами CYP3A, такими як кларитроміцин.

Триазолбензодіазепіни (наприклад, альпразоли, мідазоли, тріазоли).

При застосуванні мідазоламу з таблетками кларитроміцину (500 мг 2 рази на день) AUC мідазоламу збільшувалась у 2,7 раза після внутрішньовенного введення мідазоламу. При внутрішньовенному застосуванні мідазоламу із кларитроміцином слід проводити ретельний моніторинг стану пацієнта для своєчасного коригування дози. При оромукозному шляху введення мідазоламу, при якому пресистемна елімінація препарату може виключатися, найімовірніше, спостерігатиметься взаємодія на кшталт того, що спостерігається при внутрішньовенному введенні мідазоламу, а не при пероральному. Слід дотримуватись тих же запобіжних заходів при застосуванні інших бензодіазепінів, які метаболізуються CYP3A, включаючи тріазоли та альпразоли. Для бензодіазепінів, елімінація яких залежить від CYP3A (темазепам, нітразепам, лоразепам), розвиток клінічно значущої взаємодії з кларитроміцином є малоймовірним.

Є постмаркетингові повідомлення про лікарську взаємодію та розвиток побічних явищ з боку ЦНС (таких як сонливість та сплутаність свідомості) при одночасному застосуванні кларитроміцину та триазоламу. Слід спостерігати за пацієнтом з огляду на ймовірне збільшення фармакологічних ефектів з боку ЦНС.

Інші види взаємодій.

Колхіцин.

Колхіцин є субстратом CYP3A та ефлюксного переносника - P-глікопротеїну (Pgp). Відомо, що кларитроміцин та інші макроліди здатні пригнічувати CYP3A та Pgp. При одночасному застосуванні кларитроміцину та колхіцину пригнічення Pgp та/або CYP3A кларитроміцином може призвести до підвищення експозиції колхіцину. Одночасне застосування кларитроміцину та колхіцину протипоказане (див. розділи "Протипоказання", "Особливості застосування").

дигоксин.

Дігоксин вважається субстратом ефлюксного переносника - PGP. Відомо, що кларитроміцин може пригнічувати PGP. При одночасному застосуванні кларитроміцину та дигоксину пригнічення Pgp кларитроміцином може призвести до підвищення експозиції дигоксину. Під час постмаркетингового спостереження повідомлялося про підвищення концентрації дигоксину у сироватці крові пацієнтів, які приймали кларитроміцин разом із дигоксином. У деяких пацієнтів розвинулися ознаки дигіталісної токсичності, зокрема потенційно летальні аритмії. Слід ретельно контролювати концентрацію дигоксину у сироватці крові пацієнтів при його одночасному застосуванні з кларитроміцином.

Зидовудин.

Одночасне пероральне застосування таблеток кларитроміцину та зидовудину у ВІЛ-інфікованих дорослих пацієнтів може спричинити зниження рівноважних концентрацій у сироватці крові. Оскільки кларитроміцин може перешкоджати абсорбції перорального зидовудину при одночасному прийомі, цього значною мірою можна уникнути шляхом дотримання 4-годинного інтервалу між прийомами кларитроміцину та зидовудину. Про таку взаємодію при застосуванні суспензії кларитроміцину та зидовудину або диданозину у ВІЛ-інфікованих дітей не повідомлялося. Така взаємодія малоймовірна при застосуванні кларитроміцину у вигляді внутрішньовенної інфузії.

Фенітоїн та вальпроат.

Були спонтанні або опубліковані повідомлення про взаємодію інгібіторів CYP3A, включаючи кларитроміцин, з лікарськими засобами, які не вважаються метаболізованими CYP3A (наприклад, фенітоїн та вальпроат). Рекомендується визначити рівні цих лікарських засобів у сироватці крові при одночасному призначенні їх з кларитроміцином. Повідомляли про підвищення їх рівнів у сироватці крові.

Двосторонньо спрямовані лікарські взаємодії.

Атазанавір.

Одночасне застосування кларитроміцину (500 мг 2 рази на добу) з атазанавіром (400 мг 1 раз на добу), що є субстратами та інгібіторами CYP3A, призводило до збільшення експозиції кларитроміцину в 2 рази та зменшення експозиції 14-ОН-кла AUC атазанавіру на 28%. Оскільки кларитроміцин має широкий терапевтичний діапазон, немає необхідності знижувати дозу пацієнтам з нормальною функцією нирок. Дозу кларитроміцину необхідно знизити на 50 % для пацієнтів з CL CR 30-60 мл/хв та на 75 % для пацієнтів з CL CR < 30 мл/хв, використовуючи відповідну форму випуску кларитроміцину. Дози кларитроміцину вище 1000 мг на добу не слід застосовувати разом з інгібіторами протеази.

Блокатори кальцієвих каналів

Через ризик артеріальної гіпотензії з обережністю слід використовувати кларитроміцин одночасно з блокаторами кальцієвих каналів, які метаболізуються CYP3A4 (наприклад, верапаміл, амлодипін, дилтіазем). При взаємодії можуть підвищуватись плазмові концентрації як кларитроміцину, так і блокаторів кальцієвих каналів. У пацієнтів, які отримували кларитроміцин разом з верапамілом одночасно, спостерігалися артеріальна гіпотензія, брадіаритмія та лактоацидоз.

Ітраконазол.

Кларитроміцин та ітраконазол є субстратами та інгібіторами CYP3A, у зв'язку з чим кларитроміцин може підвищувати плазмові рівні ітраконазолу та навпаки. При застосуванні ітраконазолу разом з кларитроміцином пацієнти повинні знаходитись під поважним наглядом для виявлення ознак або симптомів посиленого чи пролонгованого фармакологічного ефекту.

Саквінавір.

Одночасне застосування кларитроміцину (500 мг 2 рази на добу) та саквінавір (м'які желатинові капсули, 1200 мг 3 рази на добу), які є субстратами та інгібіторами CYP3A, у 12 здорових добровольців призводило до збільшення AUC рівновагового стану С 3 та 187 % відповідно порівняно з тими самими показниками, які спостерігалися при застосуванні лише саквінавіру. При цьому AUC та Сmax кларитроміцину збільшувалися приблизно на 40% порівняно із застосуванням тільки кларитроміцину. Немає необхідності в коригуванні доз, якщо обидва лікарські засоби застосовують одночасно протягом обмеженого проміжку часу в досліджених дозах/лікарських формах. Результати дослідження лікарської взаємодії із застосуванням м'яких желатинових капсул можуть не відповідати ефектам, які спостерігаються при застосуванні саквінавіру у формі желатинових твердих капсул. Результати дослідження лікарської взаємодії із застосуванням тільки саквінавіру можуть не відповідати ефектам, що спостерігаються при терапії саквінавіром/ритонавіром. Коли саквінавір застосовують разом з ритонавіром, необхідно враховувати можливі ефекти ритонавіру на кларитроміцин (див. вище).

Рекомендована доза кларитроміцину для дорослих та дітей віком від 12 років становить 250 мг кожні 12 годин, при більш тяжких інфекціях дозу можна збільшити до 500 мг кожні 12 годин. Звичайна тривалість лікування залежить від ступеня тяжкості інфікування та становить від 6 до 14 днів.

Кларитроміцин можна застосовувати незалежно від їди, оскільки їжа не впливає на біодоступність кларитроміцину.

Лікування одонтогенних інфекцій. Рекомендована доза становить 250 мг кожні 12 годин протягом 5 днів.

Застосування пацієнтам із мікобактеріальною інфекцією. Початкова доза для дорослих становить 500 мг двічі на день. Якщо протягом 3-4 тижнів лікування не спостерігається покращення клінічних ознак або бактеріологічних показників, доза кларитроміцину може бути підвищена до 1000 мг двічі на добу.

Лікування дисемінованих інфекцій, викликаних МАК, у хворих на СНІД триває стільки, скільки триває клінічна та мікробіологічна ефективність препарату, що має медичне підтвердження. Кларитроміцин можна використовувати у комплексі з іншими антимікобактеріальними засобами.

Ерадикація H. pylori у пацієнтів з виразкою дванадцятипалої кишки (дорослі).

Потрійна терапія (7-10 днів). Кларитроміцин (500 мг) 2 рази на добу слід застосовувати разом з амоксициліном 1000 мг 2 рази на добу та омепразолом 20 мг на добу протягом 7-10 днів.

Потрійна терапія (10 днів). Кларитроміцин (500 мг) 2 рази на день, ланзопразол 30 мг 2 рази на день та амоксицилін 1000 мг 2 рази на день протягом 10 днів.

Подвійна терапія (14 днів). Кларитроміцин (500 мг) 3 рази на добу разом з омепразолом 40 мг 1 раз на добу внутрішньо протягом 14 днів, потім омепразол 20 мг або 40 мг 1 раз на добу протягом наступних 14 днів.

Подвійна терапія (14 днів). Кларитроміцин (500 мг) 3 рази на день разом із ланзопразолом 60 мг 1 раз на день внутрішньо протягом 14 днів. Може знадобитися подальше пригнічення секреції соляної кислоти зменшення проявів виразки.

Кларитроміцин також застосовували у наступних терапевтичних схемах:

Кларитроміцин + тинідазол та омепразол або ланзопразол; кларитроміцин + метронідазол та омепразол або ланзопразол; кларитроміцин + тетрациклін, висмутий субсаліцилат та ранітидин; кларитроміцин+амоксицилін та ланзопразол; кларитроміцин + ранітидин вісмуту цитрат.

Застосування особами похилого віку як для дорослих.

Застосування пацієнтам з нирковою недостатністю: для пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) дозу слід зменшити наполовину, наприклад 250 мг 1 раз на добу або 250 мг 2 рази на добу при тяжких інфекціях. У таких пацієнтів тривалість лікування не повинна перевищувати 14 днів.

Діти.

Дітям віком до 12 років слід застосовувати препарат у формі суспензії, оскільки застосування таблеток кларитроміцину дітям цього віку не вивчалося.

Симптоми. Існуючі повідомлення вказують на те, що передозування кларитроміцином може спричинити появу симптомів з боку шлунково-кишкового тракту.

Є дані про один випадок розвитку змін розумового стану, параноїдної поведінки, гіпокаліємії та гіпоксемії у пацієнта з біполярним психозом в анамнезі, що прийняв 8 г кларитроміцину.

Лікування. Побічні реакції, що супроводжують передозування, слід лікувати за допомогою промивання шлунка та симптоматичної терапії. Як і у випадку з іншими макролідами, малоймовірно, щоб гемодіаліз або перитонеальний діаліз істотно впливали на вміст кларитроміцину в сироватці крові.

Найчастішими та найпоширенішими побічними реакціями при лікуванні кларитроміцином є біль у животі, діарея, нудота, блювання та порушення смаку. Ці побічні реакції зазвичай незначно виражені та узгоджуються з відомим профілем безпеки макролідних антибіотиків. У ході клінічних досліджень кларитроміцину не було виявлено суттєвих відмінностей у частоті цих побічних реакцій з боку системи травлення між групами пацієнтів, у яких були або були відсутні мікобактеріальні інфекції.

Нижче наведені побічні реакції, які виникали під час клінічних досліджень та при постмаркетинговому застосуванні різних лікарських форм та дозувань кларитроміцину, у тому числі таблеток негайного вивільнення. Побічні реакції, які принаймні можуть бути пов'язані з кларитроміцином, розподілені за системами органів та частотою виникнення: дуже часті (? 1/10), часті (? 1/100 до ? 1/10), нечасті (? 1/1000) до ? 1/100) з невідомою частотою* (побічні реакції з постмаркетингового спостереження; частоту визначити неможливо з наявних даних). У межах кожної групи побічні реакції вказано порядку зменшення тяжкості проявів, якщо тяжкість вдалося оцінити.

Інфекції та інвазії: нечасті - целюліт 1 , кандидоз, гастроентерит 2 , інфекція 3 , вагінальна інфекція; з невідомою частотою - псевдомембранозний коліт, бешихове запалення.

З боку крові та лімфатичної системи: нечасті - лейкопенія, нейтропенія 4 , тромбоцитемія 3 , еозинофілія 4 ; з невідомою частотою - агранулоцитоз, тромбоцитопенія.

З боку імунної системи: нечасті - анафілактоїдні реакції 1 , гіперчутливість; з невідомою частотою - анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк.

З боку метаболізму та харчування: нечасті - анорексія, зниження апетиту; з невідомою частотою - гіпоглікемія.

З боку психіки: часті - безсоння; нечасті - тривожність, нервозність 3 ; з невідомою частотою - психози, сплутаність свідомості, деперсоналізація, депресія, дезорієнтація, галюцинації, кошмарні сновидіння, манія.

З боку центральної нервової системи: нерідкі - дисгевзія (порушення смакової чутливості), головний біль; нечасті - втрата свідомості 1 , дискінезія 1 , запаморочення, сонливість, тремор; з невідомою частотою - судоми, агевзія (втрата смакової чутливості), паросмія, аносмія, парестезія.

З боку органів слуху та лабіринту: нечасті - вертиго, погіршення слуху, шум у вухах; з невідомою частотою - втрата слуху.

Кардіальні порушення: нечасті - зупинка серця 1 , фібриляція передсердь 1 , подовження інтервалу QT, екстрасистоли 1 , відчуття серцебиття; з невідомою частотою - torsades de pointes, шлуночкова тахікардія, фібриляція шлуночків.

Судинні порушення: часті - вазодилатація 1 ; з невідомою частотою - крововилив.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасті - астма 1 , носова кровотеча 2 , емболія судин легень 1 .

З боку травної системи: часті - діарея, блювання, диспепсія, нудота, біль у животі; нечасті - езофагіт 1 , гастроезофагеальна рефлюксна хвороба 2 , гастрит, прокталгія 2 , стоматит, глосит, здуття живота 4 , запор, сухість у роті, відрижка, метеоризм; з невідомою частотою - гострий панкреатит, зміна кольору язика, зміна кольору зубів.

З боку гепатобіліарної системи: часті - відхилення від норми функціональних тестів печінки; нечасті - холестаз 4 , гепатит 4 , підвищення рівня АЛТ, АСТ, ГГТ 4 ; з невідомою частотою - печінкова недостатність, гепатоцелюлярна жовтяниця.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: часті - висипання, гіпергідроз; нечасті - бульозний дерматит 1 , свербіж, кропив'янка, макуло-папульозний висип 3 ; з невідомою частотою - тяжкі шкірні побічні реакції (наприклад, гострий генералізований екзантематозний пустульоз, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, медикаментозна кожна реакція, що супроводжується еозинофілією та системними проявами (DRESS)), акне, хвороба

З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: нечасті - м'язові спазми 3 , скелетно-м'язова ригідність 1 , міалгія 2 ; з невідомою частотою - рабдоміоліз 2** , міопатія.

З боку нирок та сечовидільної системи: нечасті - підвищення креатиніну крові 1 , підвищення сечовини крові 1 ; із невідомою частотою - ниркова недостатність, інтерстиціальний нефрит.

Загальні порушення та реакції на місці введення: дуже часті - флебіт на місці введення 1 ; часті - біль у місці введення 1 , запалення в місці введення 1 ; нечасті - нездужання 4 , лихоманка 3 , астенія, біль у грудях 4 , озноб 4 , втома 4 .

Лабораторні дослідження: нечасті - зміна співвідношення альбумін-глобулін 1 , підвищення рівня лужної фосфатази в крові 4 , підвищення рівня лактатдегідрогенази в крові 4 ; із невідомою частотою - підвищення МНС, збільшення протромбінового часу, зміна кольору сечі.

* Оскільки про ці реакції повідомляли добровільно і величина популяції пацієнтів не встановлена, не завжди можна точно встановити їх частоту або причинний зв'язок з прийомом препарату. Загальний досвід застосування кларитроміцину становить понад 1 мільярд пацієнто-днів.

** У деяких повідомленнях про рабдоміоліз кларитроміцин був призначений одночасно з іншими лікарськими засобами, про які відомо, що вони асоціюються з рабдоміолізом (такі як статини, фібрати, колхіцин або алопуринол).

1,2,3,4 Про ці побічні реакції повідомляли тільки при застосуванні препаратів кларитроміцину у формі: 1 - ліофілізованого порошку для приготування розчину для інфузій, 2 - таблеток пролонгованої дії, 3 - суспензії, 4 - таблеток негайного вивільнення.

Очікується, що частота, тип та тяжкість побічних реакцій у дітей будуть такими ж, як у дорослих.

Пацієнти із порушеннями імунної системи.

У хворих на СНІД та інших пацієнтів з порушеннями імунної системи, які застосовували високі дози кларитроміцину протягом тривалого часу для лікування мікобактеріальних інфекцій, не завжди можна відрізнити побічні реакції, пов'язані із застосуванням препарату, та симптоми основного або супутніх захворювань.

У дорослих пацієнтів, які отримували кларитроміцин у добовій дозі 1000 мг, найчастішими побічними ефектами були нудота, блювання, спотворення смаку, біль у животі, діарея, висипання, здуття живота, головний біль, запор, порушення слуху, підвищення вмісту АЛТ та АСТ крові. Нечасто виникали диспное, безсоння та сухість у роті.

У цих пацієнтів з порушеннями імунної системи проводили оцінку лабораторних показників, аналізуючи ті показники, які виходять за межі значного аномального рівня (тобто крайнього верхнього або нижнього кордону) для певного тесту. За цим критерієм, у 2-3% цих пацієнтів, які приймали 1000 мг кларитроміцину на день, спостерігалося суттєве аномальне збільшення рівнів АЛТ та АСТ та аномальне зниження кількості лейкоцитів та тромбоцитів у крові. У найменшого відсотка пацієнтів спостерігалося збільшення рівня азоту сечовини крові.

Особливості застосування

Препарат містить лактозу як допоміжну речовину, тому не слід застосовувати пацієнтам з непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або порушенням всмоктування глюкози/галактози.

Застосування будь-якої антимікробної терапії, у тому числі кларитроміцину, для лікування інфекції H. pylori може призвести до виникнення мікробної резистентності.

Кларитроміцин не слід призначати вагітним жінкам без ретельної оцінки співвідношення користь/ризик, особливо в І триместрі вагітності.

Тривале застосування кларитроміцину, як і інших антибіотиків, може спричинити надмірне зростання нечутливих бактерій та грибів. При виникненні суперінфекції слід розпочати відповідну терапію.

Оскільки кларитроміцин метаболізується у печінці та виводиться головним чином через печінку та нирками, слід з особливою обережністю застосовувати препарат пацієнтам з порушеннями функції печінки, помірним або тяжким порушенням функції нирок та пацієнтам похилого віку (старше 65 років).

З обережністю слід застосовувати препарат для пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

При застосуванні кларитроміцину повідомляли про порушення функції печінки, включаючи підвищений рівень печінкових ферментів, та гепатоцелюлярному та/або холестатичному гепатиті з жовтяницею або без неї. Це порушення функції печінки може бути у тяжкому ступені, і зазвичай воно оборотне. У деяких випадках повідомляли про печінкову недостатність з летальним кінцем, яка в основному була асоційована з серйозними основними захворюваннями та/або супутнім медикаментозним лікуванням. Необхідно негайно припинити застосування кларитроміцину при виникненні таких ознак та симптомів гепатиту як анорексія, жовтяниця, потемніння сечі, свербіж або біль у ділянці живота.

Про розвиток псевдомембранозного коліту від помірного до загрозливого життя ступеня тяжкості повідомлялося при застосуванні практично всіх антибактеріальних препаратів, зокрема макролідів. Про розвиток діареї, викликаної Clostridium difficile (CDAD), від легкого ступеня тяжкості до коліту з летальним кінцем, повідомляли при застосуванні практично всіх антибактеріальних препаратів, у тому числі кларитроміцину. Терапія антибактеріальними препаратами порушує нормальну мікрофлору кишківника, що може призвести до надмірного зростання C. difficile. Слід пам'ятати про можливість розвитку діареї, викликаної C. difficile, у всіх пацієнтів з діареєю після застосування антибіотиків. Необхідно ретельно зібрати анамнез, оскільки про розвиток діареї, спричиненої C. difficile , повідомляли через 2 місяці після застосування антибактеріальних препаратів. У разі виникнення псевдомембранозного коліту необхідно припинити лікування кларитроміцином незалежно від показань, за якими він був призначений. Необхідно провести мікробіологічне дослідження та розпочати необхідне лікування. Слід уникати препаратів, які пригнічують перистальтику.

Колхіцин.

Повідомлялося про розвиток колхіцинової токсичності при одночасному застосуванні кларитроміцину та колхіцину, особливо у пацієнтів похилого віку, у тому числі на тлі ниркової недостатності. Повідомляли про смерть у деяких із цих пацієнтів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Одночасне застосування кларитроміцину з колхіцином протипоказане (див. розділ «Протипоказання»).

З обережністю слід застосовувати одночасно кларитроміцин та тріазолбензодіазепіни, такі як тріазолам, внутрішньовенний або оромукозний мідазолам (див. розділ Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій).

Серцево-судинні ускладнення.

Збільшення серцевої реполяризації та інтервалу QT, що свідчить про ризик розвитку серцевої аритмії та torsades de pointes , спостерігалося при лікуванні макролідами, включаючи кларитроміцин (див. розділ «Побічні реакції»). Зважаючи на те, що наведені нижче ситуації можуть призвести до підвищеного ризику шлуночкових аритмій (включаючи torsades de pointes ), кларитроміцин слід з обережністю застосовувати нижченаведеним групам пацієнтів:

Пацієнтам з ішемічною хворобою серця, тяжкою серцевою недостатністю, порушеннями провідності або клінічно значущою брадикардією.
Пацієнтам із порушеннями електролітного балансу, такими як гіпомагніємія. Кларитроміцин не можна використовувати пацієнтам із гіпокаліємією (див. розділ «Протипоказання»).
Пацієнтам, які одночасно приймають інші препарати, які асоціюються з подовженням інтервалу QT (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Одночасне застосування кларитроміцину з астемізолом, цизапридом, пімозидом та терфенадином протипоказане (див. розділ "Протипоказання").

Кларитроміцин не можна застосовувати пацієнтам з вродженим або встановленим придбаним подовженням інтервалу QT або аритмією шлуночкової в анамнезі (див. розділ «Протипоказання»).

Епідеміологічні дослідження, що вивчають ризик розвитку несприятливих серцево-судинних наслідків при застосуванні макролідів, виявили мінливі результати. В ході деяких спостережних досліджень виявлено рідкісний короткостроковий ризик розвитку аритмії, інфаркту міокарда та смертності від серцево-судинних захворювань, пов'язаний із застосуванням макролідів, включаючи кларитроміцин. Облік цих результатів слід порівнювати з перевагами лікування при призначенні кларитроміцину.

Пневмонія.

Зважаючи на те, що розвивається резистентність Streptococcus pneumoniae до макролідів, важливо проводити тест на чутливість при призначенні кларитроміцину для лікування позалікарняної пневмонії. У разі госпітальної пневмонії кларитроміцин слід застосовувати у поєднанні з іншими відповідними антибіотиками.

Інфекції шкіри та м'яких тканин від легкого до середнього ступеня.

Ці інфекції найчастіше спричинені мікроорганізмами Staphylococcus aureus та Streptococcus pyogenes , кожен з яких може бути резистентним до макролідів. Тому важливо проводити тест на чутливість. У разі, коли неможливо застосувати бета-лактамні антибіотики (наприклад, при алергії), як препарати першого вибору можна застосовувати інші антибіотики, наприклад, кліндаміцин. В даний час макроліди відіграють роль тільки в лікуванні деяких інфекцій шкіри та м'яких тканин (наприклад, інфекцій, викликаних Corynebacterium minutissimum, acne vulgaris , бешихи), і в ситуаціях, коли не можна застосовувати пеніциліни.

У разі розвитку тяжких гострих реакцій гіперчутливості, таких як анафілаксія, тяжкі шкірні побічні реакції (наприклад, гострий генералізований екзантематозний пустульоз, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, DRESS), лікування.

Кларитроміцин слід обережно застосовувати при одночасному призначенні з індукторами ферменту цитохрому СYP3A4 (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій").

Слід звернути увагу на можливість перехресної резистентності між кларитроміцином та іншими макролідами, а також лінкоміцином та кліндаміцином.

Інгібітори ГМГ-КоА-редуктази (статини).

Одночасне застосування кларитроміцину з ловастатином або симвастатином протипоказане (див. розділ "Протипоказання"). Слід обережно призначати кларитроміцин одночасно з іншими статинами. Повідомляли про розвиток рабдоміолізу у пацієнтів при одночасному застосуванні кларитроміцину та статинів. Необхідний моніторинг стану пацієнтів щодо виявлення можливих ознак та симптомів міопатії.

У ситуаціях, коли одночасного використання кларитроміцину зі статинами уникнути неможливо, рекомендується призначати найменшу зареєстровану дозу статину. Можливе застосування статину, який не залежить від метаболізму CYP3A (наприклад, флувастатину) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Пероральні гіпоглікемічні засоби/інсулін.

Одночасне застосування кларитроміцину та пероральних гіпоглікемічних засобів (наприклад, похідні сульфонілсечовини) та/або інсуліну може викликати виражену гіпоглікемію. Рекомендований ретельний моніторинг рівня глюкози.

Пероральні антикоагулянти.

При одночасному застосуванні кларитроміцину з варфарином існує ризик виникнення серйозної кровотечі, значного підвищення показника МНС (міжнародне нормалізоване співвідношення) та протромбінового часу. Поки пацієнти отримують одночасно кларитроміцин та пероральні антикоагулянти, слід часто контролювати показник МНС та протромбіновий час.

Застосування в період вагітності та годування груддю

Безпека застосування кларитроміцину в період вагітності та годування груддю не встановлена. На підставі результатів, отриманих у дослідженнях на мишах, підлогах, кроликах та обезьянках, можливість шкідливого впливу на розвиток ембріона та плоду не може бути виключена. Кларитроміцин не слід застосовувати під час вагітності без ретельної оцінки співвідношення користь/ризик.

Кларитроміцин надходить у грудне молоко.

Здатність впливають на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Дані щодо впливу відсутні. Однак при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами слід враховувати можливість появи побічних реакцій з боку нервової системи, таких як судоми, запаморочення, вертиго, галюцинації, сплутаність свідомості, дезорієнтація.

Термін придатності
3 роки.

Умови зберігання
В оригінальній упаковці за температури не вище 25 °C. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Категорія відпустки
За рецептом.